Окрім богів-чоловіків, у слов'янській міфології, як і в інших світових міфологіях, були богині-жінки.

    Особливо прекрасною була в уяві прадавніх слов'ян вічно юна і чарівна Дана, богиня води, — Діванна, Дівонія чи Діва, так її ще називали. Дану вважали дру­жиною Сонця, тобто Дажбога. Це жінка-річка, жінка-вода. 

    Образ Дани не такий сяючий, як образ її чоловіка Дажбога. В ньому менше золота — більше срібла, більше блиску смарагдів і перлів. Ті перли в уборі Дани — то вранішня роса, дорожча за коштовні камені. Можливо, саме тому деякі слов'янські народи називали Дану богинею Зорею.

   Існує повір'я, що Зоря жде додому милого й висте­лює йому стежку дорогими килимами, мостить мости, садить виноградні сади, засіває поля дорогими перла­ми. І коли нарешті сходить сонце — сам Дажбог при­ходить до дружини, — увесь світ укривається перлами роси; сади і ліси стоять обсипані дрібними росяними краплями. Од живучої тієї роси ростуть і розцвіта­ють сади та наливається солодким соком виноград. Вогонь і вода продовжують саме життя.

    Деякі вчені кажуть, що від імені Дани походять назви найбільших слов'янських річок: Дон, Дніпро, Дністер, Двіна, Дунай.

    А в народних піснях, як згадка про особливу пошану до богині, залишився, на перший погляд, не зрозумі­лий сьогодні приспів: ой, дана, ой, дана, дана!