...Народилася Катерина Білокур 7 грудня 1900 р. у селі Богданівці (раніше Пирятинського району Пол­тавської, тепер — Яготинського Київської області).

    Малюванням Катерина захопилася ще з дитинства. Ніколи в житті голосу вчителя не зачувши в класі, ні­якого вишколу під опікою педагогів із живопису не про­йшовши, вона завдяки наполегливості, фантастичній цілеспрямованості самотужки опанувала буквар, навчи­лася писати й малювати. Малювання стало смислом її життя. Аби його опанувати, спробувала в 1920-х pp. вступити до Миргородського художньо-керамічного училища, до театрального технікуму в Києві. Але її не прийняли — не було атестата про середню освіту. Отож мусила ума-розуму доходити самотужки... Навчителем для неї стала жива природа. «Я на матір-природу диви­лась і в неї, багатої на фарби, тони і півтони, училась. Там цвіте квіточка синя, а там — жовта й червона, там — кущик травиці, і гілка калини схилилась, а над нею хміль і переступень покрутились. Там фіалкові

дзвіночки тихесенько вітром гойдаються, а там сині Пет­рові батоги над пахучим чебрецем схиляються... І все це було чудово, чудово! І я передавала на свої карти­ни — і теж виходило чудово!», — писала в листі Кате­рина Білокур до київської художниці Емми Гурович.

   На виставках біля її полотен завжди подив, захват, зачарування, а в рідному селі вона продовжувала взим­ку працювати в хаті, де від холоду вода у відрі замерза­ла... І ґрунтованого полотна, і потрібних фарб постійно бракувало... А вона ж, долаючи морок життя, матері­альні нестатки, писала дивовижні картини!

...Свою хвалу квітам Катерина Василівна висловила в листі до працівників Центрального будинку народної творчості: «А може, ви мовчите і нічого не пишете мені, ...що я малюю лише квіти? Так як же їх не малювати, як вони ж такі красиві? Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд кар­тин та одна від другої чудовіші, та одна від другої кра­сивіші — та все ж і квіти. Оце вам таке. А як прийде весна та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть!.. Ой, Боже ж мій, як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша! Та начебто аж схиляються до мене, та промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти нас покинеш?». То я все на світі забуду — та й знов малюю квіти...».

    Поетка у прозі, таємниць літературного ремесла сягала, коли брала до рук перо.

    Художниця піднялася в незвідані високості й царює в національному та світовому мистецтві як єдина і неповторна.