Тяжко захворів князь Володимир Мономах. Різні знахарі й цілителі бували в нього, але ніхто нічим не годен був допомогти. Здавалося, настала судна пора прощатися князеві з цим світом. Та ось хтось сказав, що в монастирі Феодосія Печерського живе незвичайний чернець на ймення Агапіт¹, який лікує всі хвороби й повертає всіх з лабет² і смерті до життя.

     Послали з Чернігова до Києва гінців. З'явилися вони до ігумена³ монастиря й прохають негайно відпустити знахаря-чудотворця Агапіта до Чернігова. Той відповів, що не владен над Агапітом і не може давати йому жодних наказів.  Агапіт учинить так, як сам вважає за потрібне.

     Попрохали покликати Агапіта. Прийшов він, уважно вислухав Мономахових послів. Зітхнув і відповів на їхнє про­хання, що наклав на себе обітницю, заприсягся перед Богом ніколи не кидати стін святої обителі, а тому й не може

рушити з ними на Чернігів. Мономахові посли гнівалися на Агапіта, всовіщали його і благали зламати присягу в ім'я порятунку князя. Але Агапіт був невблаганний. Сказав, що слово його перед Богом — тверде, і він ніколи й нізащо не порушить його. Однак обов'язок лікаря не дозволяє йому лишити Мономаха без допомоги. І не тому, що то славетний князь, великий син Руської землі. Для Агапіта всі хворі Володимир Мономах рівні, всі однакові, ніколи й нікому не надає він переваги, всіх прагне зцілити від недуги. І передав через посланців чудодійне зілля для Мономаха. Ще й запевнив, що той невдовзі стане на ноги.

     І сталося диво. Князь Володимир Мономах, який сумно думав, що йому вже ніколи не топтати рясту, одужав. Радість його була невимовна. Він вирішив озолотити ченця на віддяку за його медичне мистецтво. І знову мчали Мономахові посланці до Києва, до монаших печер. Везли Агапітові багато золота. Але він, дізнавшись про мету їхнього приїзду, навіть не вийшов до них.  Переказав, що не торкнеться того золота, і звелів його роздати вбогим біля воріт монастиря. Тоді вважатиметься, що він одержав княжу винагороду.   Ошелешені посланці виконали Агапітове побажання.

     Чимало подібних епізодів у Агапітовій біографії. Славетний лікар, з яким на той час ніхто не міг зрівнятись у мистецтві повертати людей до життя, ніколи не брав жодних винагород за свою роботу. І навіть думку про них вважав гріховною. Всі дивувалися йому, навіть ченці з печер, бо не було меж його безкорисливості. Не випадково Агапіта вважали одним із найближчих учнів славетного Феодосія Печерського. Завжди і жив, і діяв за його заповітами.

Він зціляв недугу зіллям і словом. Знався на травах, на їхніх чудодійних властивостях і давав хворим різні відвари. А слово його, як сказали б, мабуть, сучасні медики, було словом талановитого гіпнотизера. Те слово також благотворно впливало на людей, заспокоювало їх, одганяло переляк і тривоги, викликані недугою, переконувало кожного, що неодмінно переборе свою хворобу.

    Звичайно ж, він був не єдиним лікарем у монастирі. Багато з ченців вивчали медицину й ставали знахарями-чудодійниками.

    Але найбільша слава йшла по всій Руській землі саме про Агапіта. Про нього з великим захопленням оповідають давні хроніки⁴. Його ім'я для літописців не менш славетне, ніж імена князів, видатних державних діячів чи полководців. І це зрозуміло: людина досягла виняткових успіхів у своєму благородному, потрібному всім на землі ремеслі.

^{1. Агапіт — перший лікар Київської Русі, один з перших ченців Києво-Печерської Лаври. Лікував важкохворих молитвами та зіллям. Його мощі вже дев'ять століть лежать у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.}

^{2. Лабети — те саме, що тенета, пастка.}

^{3. Ігумен — настоятель православного монастиря.}

^{4. Хроніка — літопис.}