Бачив дятла: куценький — адже хвостик у нього маленький, летів, настромивши собі на дзьоб велику ялинову шишку. Він сів на березу, на якій у нього була майстерня лущення шишок. Пробіг по стовбурові вгору із шишкою в дзьобі до знайомого місця. Раптом бачить, що у розщілині, в яку він затискав шишки, стирчить оброблена шишка і нову шишку немає куди подіти. І — лихо ж яке! — нема чим скинути стару, бо дзьоб зайнятий.

    Тоді дятел, зовсім так, як би людина вчинила, нову шишку затиснув між своїми грудьми й деревом, вивільнив дзьоб і дзьобом швидко викинув стару шишку. Потім нову помістив у свою майстерню й заходився працювати.

    Такий він розумний, завжди бадьорий, жвавий та діловий.