КРИВЕНЬКА КАЧЕЧКА (Анатолій Дрофань) оповідання

     То в казці — кривенька качечка. А вони, діти, свою лис­тоношу так прозвали. Бо вона несе на плечі велику сумку, натоптану газетами, журналами, листами, і злегка накульгує на ліву ногу.

     Особливо невтомний насмішник — Женька з третього класу, отой у коротеньких штанцях, зі стрункими ногами. Та ще рудий товариш його — Віталик. Після школи вони завжди катаються біля будинку на велосипеді. І ледь помітять листо­ношу, зразу пирскають зо сміху:

— Кривенька качечка йде… Кривенька качечка… Ха-ха…

    Люба, із середньої групи дитсадка, хоч зовсім і не знала казки про кривеньку качечку, сміялася разом із хлопцями. Може, просто тому, що Женька часто катав її на своєму велосипеді.

Ні Женя, ні Віталик, ні Люба ніколи не помічали, як зволожніло чоло в листоноші, бо будинки в їхньому дворі високі, п'ятиповерхові, спробуй у кожному на самий верх піднятися. За ігрищами та сміхом їм ніколи було звертати на це увагу.

    Одного разу, коли діти проводжали поштарку насмішку­ватими поглядами, у неї раптом підвернулася нога. Жінка, болісно зойкнувши, впала. Із сумки посипалися на асфальт газети, з руки випали листи.

    І в ту ж мить із дитячих облич лукаві посмішки ніби вітром змело. Люба першою підбігла до листоноші, побачила її скривлене обличчя, скривилася й собі й нараз заплакала:

— Це ти, Женька… Це ти поганючий!

— Що я? — здивувався той.

— Сміявся… — крізь сльози мовила Люба. — Ти, безсовіс­ний, завжди перший сміявся.

    То була правда, і Женька почервонів як рак. Він не знав, що відповісти.

Жінка важко піднялася, сіла на лавку. Діти розгублено, присоромлено, навіть винувато дивились на неї. Потім Женька трохи оговтався, кинув на землю свій велосипед, підбіг до розсипаних листів, почав збирати їх. А слідом за ним і Віталик та Люба.

    Подаючи те все листоноші, Женя сказав якнайлагідніше:

— Ви не ходіть, будь ласка. Посидьте, відпочиньте. А пош­ту дайте нам, ми рознесемо її по всьому будинку.

    Жінці, мабуть, боліло. Вона відібрала і подала дітям газети, листи і журнали для всіх квартир їхнього під'їзду. Дітлахи побігли, раді, що хоч трохи можуть спокутувати свою провину.

     Після цього випадку вони вже ніколи не сміються зі своєї листоноші. Раніше навіть не знали її імені, бо повторювали оте нерозумне «кривенька качечка… кривенька качечка». Нині ж тільки з'явиться жінка на подвір'ї, Люба, підскаку­ючи та стріпуючи білим, як льон, волоссям, біжить навстріч:

— Лариса Дмитрівна, Лариса Дмитрівна йде…

    Тоді припиняються всі ігрища у дворі. Діти запрошують Ларису Дмитрівну сісти на лавку, а самі забирають у неї газе­ти та листи й весело пурхають ластів'ятами з поверху на поверх, від квартири до квартири.

    




Переглядів: 659
16.07.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до КРИВЕНЬКА КАЧЕЧКА (Анатолій Дрофань) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера