Я ХОЧУ СКАЗАТИ СВОЄ СЛОВО (Василь Сухомлинський) оповідання
Катерина Іванівна повела своїх малюків-першокласників у поле. Був тихий ранок початку осені. Далеко в небі — табунець1 перелітних птахів. Птахи тихо курликали, і від цього в степу було сумно.
Катерина Іванівна сказала дітям:
— Сьогодні напишемо твір про осіннє небо, про перелітних птахів. Кожний з вас хай скаже, яке зараз небо. Дивіться, діти, уважно. Вибирайте в рідній мові красиві, точні слова.
Діти притихли. Вони дивились на небо і думали. А через хвилину почулись перші твори-мініатюри2.
— Небо синє-синє...
— Небо блакитне.
— Небо чисте.
— Небо лазурне3.
І все. Діти знову і знову повторювали ті ж слова: синє, блакитне, лазурне, чисте.
Збоку стояла маленька синьоока Валя і мовчала.
— А ти чому мовчиш, Валю?
— Небо ласкаве. — тихо сказала Валя і сумно посміхнулась.
Діти притихли. І в цю мить вони побачили те, чого не бачили досі.
— Небо сумне...
— Небо тривожне.
— Небо журливе.
— Небо холодне. Небо грало, тремтіло, дихало, як жива істота, і діти дивились в його сумні сині-сині осінні очі.
1. Табунець — зграйка диких або свійських птахів.
2. Твори-мініатюри — невеликі оповідання—описи чогось або когось.
3. Лазурний — колір неба в ясний день, чистий відтінок блакитного.



Категорія: казка літературна