Жили собі брат і сестра — півник і курочка. Побіг півник у садок та й почав дзьобати зелену-презелену смородину, а курочка й каже йому:

— Не їж, півнику, зачекай, поки смородина достигне!

    Півник не послухав, дзьобав та й дзьобав і надзьобався так, що насилу додому доплентався.

— Ох, — кричить півник, — горе мені! Болить, сестричко, болить!..

    Напоїла курочка півника м'ятою, поклала гірчичник — і минулося.

    Одужав півник і пішов у поле: бігав, стрибав, розпашівся, упрів і побіг до струмка пити холод­ну воду; а курочка йому гукає:

— Не пий, півнику, зачекай, поки охолонеш!

    Не послухав півник, напився холодної води, і одразу ж почала трясти його лихоманка; насилу додому курочка довела. Побігла курочка до лікаря, прописав лікар півникові гіркі ліки, і довго пролежав півник у ліжку.

    Одужав півник до зими й бачить, що річка льодком покрилася; захотілося півникові на ковзанах покататися, а курочка й каже йому:

— Ох, почекай, півнику, нехай річка геть замерзне: ще лід дуже тоненький, потонеш.

    Не послухав півник сестри: ковзнув по льоду, лід проломився, і півник — шубовсть у воду! Тільки півника й бачили.