Жив собі цар Золотодар і мав він трьох дочок. По­кликав їх до себе і дав кожній по три золоті монети:

— Купіть собі, що бажаєте.

    Зраділи царівни і мерщій побігли в місто. Най­старша царівна купила чудові персні і натягла собі на пальці. Середульша царівна купила коштовні сук­ні, вишиті золотом. А найменша царівна не знала, що вибрати. Іде містом, роздивляється, аж назустріч — заплакана жінка.

— Чого ви, тітонько, плачете? — спитала царівна.

— Як же мені не плакати, коли моя хата згоріла?

— То візьміть ці дві монети. За них нову збудуєте.

     Пішла царівна далі, бачить — малі діти плачуть.

— Чого ви, дітоньки, плачете?

— Як же нам не плакати, коли мама захворіла?

— Нате вам монету, купіть ліки, мама й одужає.

    Тоді зустріла босу сиріточку, сумну-пресумну. Вже не мала що їй дати, то ласкаво пригорнула, по­гладила по голівці — сиріточка й засміялася.

    Вернулася найменша царівна до палацу, нічого не купивши. А цареві цікаво, що його дочки придбали. Послав він слуг стежити.

— У найстаршої царівни — золоті персні, — сказали цареві слуги.

— У середульшої царівни — золоті сукні.

— А в найменшої царівни — золоте серце!