Якось звірі із Березового лісу запросили своїх су­сідів із Соснового лісу взяти участь у змаганні з бігу.

    Замислились лісові мешканці. Змагання — справа серйозна. Хто ж на таке зважиться без підготовки та тренувань?

— Я! Я буду змагатися! — охоче погодився зайчик. — Бо хто ж найпрудкіший у нашому лісі?

— Ми теж побіжимо, — вирішили лисичка з вовчи­ком. — Хіба ми гірші за зайця?

    Новина про змагання швидко облетіла весь Сосно­вий ліс. У майбутніх бігунів з'явилися вболівальники. Відгукнулася й сорока, місцевий фотокореспондент. Що-що, а гарні світлини для газети вона забезпечить.

    У день змагань усі зібралися на галявині. Бігуни з Березового лісу мали справжній спортивний вигляд: у фірмових майках з емблемою, у кросівках, яскравих картузиках. Зайчик, лисичка і вовчик аж засмутилися, побачивши таких суперників. Тож коли пролунало: «На старт, увага, руш!» — побігли щодуху.

     Ой, як вони бігли! Бігли, аж падали, проте заледве дісталися фінішу, та ще й... останніми. А там... Ото сором! Усі вболівальники із Соснового лісу зібралися. Ще й сорока, так недоречно, зі своїм фотоапаратом. Першим відсапався зайчик. Подивився на зайця-переможця з Березового лісу та й каже:

— Якби я мав такі кросівки — певно прибіг би першим.

— А я, якби мав такого картуза, — мовив вовчик, — краще б упорався. Бо сонце очі сліпило і голову напекло!

    Лисичка, зітхаючи, теж поскаржилась:

— От якби мені таку модну маєчку, не соромно було б і в газеті покрасуватися. Тоді б я не просто бігла — летіла б!

— Ех ви, — дорікнула їм мудра сова, суддя зма­гання. — Кросівки, картуз та маєчка тут ні до чого. Щоб досягти успіхів у спорті, треба тренуватися.

    Похнюпилися хвальки. Адже сова правду каже.

    Тож згодом у Сосновому лісі влаштували спор­тивну школу і запросили всіх охочих. А щоб у наступних змаганнях і гарний вигляд мати, вигадали собі фірмовий одяг. Їжаки відкрили майстерню з по­шиття спортивної форми, а ведмежата — крамницю із кросівками. Усе заради спорту.