СИНИЧКА Й ГОРОБЕЦЬ (Петро Панч) літературна казка
Скінчилося літо, ночі стали холодні. Ластівки відлетіли у вирій. Зраділи горобці, що тепер легко буде захопити їхні гнізда, тільки їх не вистачало на всіх. Чую, галас, крик: скубтись почали, аж пір'я летить.
Один горобець був найбільш горластий, дзьобастий, усіх переміг і захопив найкраще гніздо над моїм вікном. Радий, веселий: тепер буде куди сховатись від холоду. А надворі заходила зима.
Горобець випурхне із гнізда, сяде на гілку, почистить носик об кору, покрутиться — холодно, і назад у гніздо, а воно щільно зліплене, соломою і пір'ячком вистелене, ніякий тобі мороз не страшний. Тільки їсти нічого, горобець і бурчить:
— Скрізь, скрізь, скрізь зима: ні тобі хлібця, ні тобі кашки, навіть мушки нема... Прилетіла синичка. Жовта сорочка, чорна маніжка1, наче до театру зібралась, а надворі віхола. Мабуть, синичка задубіла, бо жалісно зацвірінькала. А мені вчувається, що вона просить горобця:
— Пусти погрітись!
Визирнув горобець із гнізда і байдуже відказує:
— Зроби собі так, як я: соломки наноси, пір'ячка постели та й грійся скільки хочеш.
— Наче ти носив! Це ж не твоє гніздечко, а ластів'яче.
Горобець тільки пхекнув2:
— Ну то поспівай мені, тоді пущу. Тільки щоб тоненько.
А в синички був голосок, витягла вперед голівку й зацвірінькала:
— Я по лісу літаю, по стежці стрибаю. Там десь мушку впіймаю і жучка не минаю.
Прислухалась, аж горобець хропе на все гніздо. Заснув! Синичка з гілочки на гілочку — і в гніздо, і аж цвірінькнула на радощах, що так тепло. Це почув горобець і прокинувся.
— Хто тут? — закричав.
— Це я — синичка!
— Мені й без тебе тут тісно, геть, геть!
І ну бити її крильцями. До того розходився, до того розгнівався, що аж гніздо розвалив. Так і посипалось на сніг, а соломка й пір'ячко за вітром полетіли. Мало й горобець не гепнув на землю.
Сів на гілку й мовив:
— Люта зима, а хатки вже нема...
А синичка тільки цвірінькнула і полетіла.
1. Маніжка — нагрудник до чоловічої сорочки.
2. Хникати — говорити плаксивим голосом.
Категорія: казка літературна