Із-за паркана дивиться соняшник. Золотою квіткою че­рез паркан перехилився. А поряд із соняшником Гриць. Він теж як розквітлий соняшник під сонцем. Личко світ­ле, чубчик золотавий. Гриць хоче побачити, що робиться по цей бік. А що тут робиться? Несу кролятам трави на сніданок. Вони так гарно снідають. Кожне по травиночці в зубки — хрум-хрум... А двоє сіло на порозі хлівчика, вмиваються перед сніданком. Лапками поза вухами, по мордочці...

— Перелазь через паркан, — кажу Грицеві, — поба­чиш зблизька.

    Не встиг я оком змигнути, як Гриць уже тут. Нудно хлопчикові, у дитячий садок не ходить, його дома бабуся бавить. Подивився він на кролят зблизька та й каже:

— Я теж їм трави приніс би...

— Принеси, — кажу.

    Побіг він у садок — і вже несе оберемочок травиці. Від­дав кролятам, став дивитись, як вони снідають.

    Жаль мені Гриця, що не ходить у дитячий садок. Хо­чу, щоб він не нудьгував, то й кажу малому:

— Візьми собі, Грицику, оцих двоє, що вмивалися, ма­тимеш кому траву носити.

— Задаром даєш? — недовірливо дивиться Гриць.

— Авжеж. Клітку їм змайструємо, бо хлівчика у вас нема.

— А я тобі... А я тобі... — задумується Гриць — не знає, що дасть мені за кролят.

— А ти будеш мені другом! — кладу йому руку на плече.

— Як це я буду твоїм другом?

— Будемо в неділю до річки ходити, купатися.

— І до лісу по гриби! — тішить­ся Гриць.

— І до лісу.

— Це так бути другом? — ди­виться на мене хлопчик, тримаю­чи на руках двоє кролят.

— Не тільки на річку та в ліс...

— А куди ж іще?

— Усюди, — кажу Грицькові, — навіть у дитячий садок пі­деш зі мною.

    Тепер ми з Грицьком — друзі.