Здавна ходить між птахів чутка, що соловейко, ко­ли йому співати, набирає у горлечко кілька краплинок води. А тому, мовляв, і спів у нього такий гарний.

    Може, й набирає, тільки на власні очі ніхто того не бачив... А вже коли соловейко співає, то так заходить­ся піснею, що у нього тремтять і хвостик, і воло-борідочка, міняться чорним блиском великі оченята. Всі навколо аж дух затинають: чуєте, чуєте, чуєте?

    Рибалки кажуть, що риба вночі стоїть під самим бе­регом — либонь, вона теж соловейка слухає.

    Тоді, коли в городах починає струшувати пелюстки червоний мак, поволі згасають і солов'їні пісні. Саме о цю пору чується в кубельці тоненьке ціпкання пта­шенят, і вже не до співу соловейкам: треба раз у раз, день у день дбати про якусь поживу для діток. Малята ростуть дуже швидко: ще до першої сіножаті вони покидають гнізда. Швидко навчаються і комашок ловити, і ворогів стерегтися, і від негоди критись. А от щоб гарно співати, цього враз не навчишся, треба цілий рік татка слухати.