Теплого осіннього дня ватага хлопців гуляла на березі річки. Друзі часто проводили час разом, подорожуючи мальовничими околицями міста.

     Раптом Юрко вигукнув: «Ідіть сюди швидше!»

     На березі, просто біля води, хлопчики побачили кошик. А в ньому — вісьмох крихітних кошенят, галасливих і мокрих. Як же сюди потрапили ці чудові створіння?

     Хлопці вирішили віднести їх до Сашка. Він знає, як доглядати за кошенятами, адже в нього вдома дуже довго живе кішка Димка.

     Мама Сашка, побачивши знайд, сплеснула руками. Що ж робити з такими крихітками?! Адже вони такі маленькі, навіть не вміють їсти з блюдечка.

      Кошенят зігріли. А годували їх молоком із невеликого шприца. Малюків довелося перекладати з коробки до коробки, щоб нагоду­вати всіх і нікого не переплутати. Вони жадібно накинулися на їжу. А згодом заснули, збившись в одну пухнасту купку.

     А що ж Димка? Вона насторожено спостерігала за незнайомою во­лохатою істотою, що копошилася й пищала. У кішки навіть шерсть стала дибки на загривку. Сашко погладив її, щоб заспокоїти, але вона все одно трохи хвилювалася.

     Час було подбати про подальшу долю кошенят. Хлопці розповіли всім друзям і знайомим про свою знахідку. А Сашко і Русик розмі­стили фотографії й повідомлення в Інтернеті.

    Й уявіть собі, багато людей відгукнулося! Вони телефонували, розпитували, пропонували допомогу. На диво, протягом усього лише одного тижня для сімох кошенят вдалося знайти нових го­сподарів. Причому то були різні люди: і  підлітки, і дорослі, і хлопці, й дівчата. А одна жінка взяла відразу двох малюків, щоб вони не сумували.

     Тільки одна кішечка, найменша, затрималася в Сашка довше за всіх. Він устиг звикнути до неї. І назвав Лялечкою. Навіть Димка полюбила крихітку і піклувалася про неї: вилизувала, носила в зу­бах і зігрівала уві сні. Але з часом і Лялечку із задоволенням взяла до себе одна добра жінка.

     Пухнасті крихітки подарували Сашкові можливість спілкуван­ня з пречудовими людьми. Тепер малюків можуть зігріти любов'ю дбайливі руки і добрі серця їхніх нових господарів. Однодумці спіл­куються, розповідають, як підростають кошенята, надсилають одне одному фотографії.