Колись за часів слов'янських богів смілива кня­гиня державу обороняла. Сили ворога були більші, а поразка неминуча.

    Пішла княгиня за порадою до мудреця. Глянув він з-під брів сивих, дістав зі скрині три предмети і мовив:

— Бачу, дитино, знесилена ти війною трикля­тою. Візьми ці речі магічні.

    Подивилася княгиня на згорток тканини, меч заіржавілий та пляшку глиняну й зітхнула. Вкло­нилася низько мудрецю, на коня сіла та до війська свого повернулася.

     На світанку ворог сили незліченні зібрав. По­бачила княгиня розпач в очах своїх воїнів. Почала від безсилля з намету речі викидати, які мудрець подарував.

     Першим полетів згорток тканини, у повітрі розкрутив­ся. Одна половина блакитна, а друга жовта. Коли землі торк­нувся — перетворився на річку широку та поле пшеничне.

     Не змогли нападники річ­ку переплисти. Стріли гострі запустили. А військо княгині у високій пшениці сховалося. Не дістали їх стріли. Найвідчайдушніші з війська ворожого кинулися на конях у річку. Княгиня меч іржавий схопила.      Щойно він долоні її торкнувся — на тризуб золо­тий перетворився. Усіх княгиня перемогла. Але го­ловні сили ворога переправу через річку готували.     Відкоркувала тоді княгиня пляшку глиняну і дала своїм воїнам напитися перед битвою води цілющої. А з пляшки пісня линула і на той берег відлетіла.

      Підхопили пісню воїни княгині і могутніми го­лосами заспівали:

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,

запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!

      Вороги злякалися і з землі святої повтікали. А річка води свої по країні понесла землю напу­вати. Пшениця від вітру під пісню загойдалася. А тризуб у руках княгині на сонці заблищав.

      Так і з'явилися державний Прапор, Герб та Гімн — символи української єдності, могутності та незламності.