Сьогодні до школи вперше прийшли малюки.

    Завтра їм починати навчання, а сьогодні їх привели матері, щоб познайомити з учителем.

     Матері пішли додому. Діти залишилися з учителем на зеленій галявині, під високою липою.

      Старий учитель Іван Пилипович сьогодні зустрічає десяте покоління¹ своїх вихованців. Доведе оцих малюків до четвертого класу, і сповниться сорок років його роботи в школі.

     Ласкаві, привітні очі дивляться в чорні, сірі, сині, блакитні очі своїх вихованців.

Діти усміхаються.

— Діти, ви бачили, як задовго до світанку сходить ранкова зоря? — запитав Іван Пилипович, і його лагідна усмішка викликала в малюків таку ж теплу усмішку.

— Ні, не бачили, — відповіли діти.

— А не бачили ви, як соловейко п'є росу?

— Ні, не бачили.

— А як джміль чистить крильця — перед тим, як злетіти з квітки, в якій він спав уночі?

— Не бачили.

— А чи бачили ви, як весела комашка — сонечко — в теплий зи­мовий день спросоння² виглядає з-під кори, чи не настала весна?

— Не бачили...

— Які ви щасливі, діти... — сказав Іван Пилипович. — Щасливі, бо вам є що бачити. Щасливі, бо ви побачите багато прекрасного. Я поведу вас на берег ставка, і ви побачите, як сходить ранкова зоря³. Ми сядемо в кущах, затамуємо подих і побачимо, як соло­вейко, прокинувшись, п'є краплину роси.

    Прийдемо до схід сонця до великої гарбузової квітки й за­стукаємо там ледачого джмеля, що, переночувавши в квітці, прокинувся й чистить крильця. Підемо напровесні до нагрітого сонцем стовбура й побачимо, як сонечко з-під кори виглядає й здивовано дивиться на сніг: що ж це воно таке — жарко вже спати в ліжку, а надворі сніги лежать.

     Ви щасливі, діти, бо все це побачите.

1. Покоління — люди близького віку, що живуть в один період часу.

2. Спросоння — у напівсонному стані, не зовсім прокинувшись.

2. Ранкова (вечірня) зоря — яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця.