Прийшла зима. Засипала все навкруг снігом, замела доріжки, вікна морозом розмалювала. Вийшла Марічка надвір погуляти. Побачила величезні кучугури снігу і вирішила зліпити сніговика. Оскільки Марічка була маленькою, то й сніговик вийшов маленький. Не сніговик, а сніговичок. З оченятами — ґудзиками, віником-гілочкою, носиком-морквинкою. Змерзла Марічка, поки ліпила сніговичка, й побігла в хату грітися.

     Наступного ранку вийшла вона надвір. Дивиться, а сніговичка носика немає. Взяла вона ще морквинку і зробила з неї сніговичку нового носика.

     А наступного дня та ж сама історія: сто­їть сніговичок і знов без носика.

    Дивується Марічка: куди ж це морквинка щоразу зникає? І вирішила вона поспо­стерігати за сніговичком. Пішла в хату й у віконечко позирає. Аж тут глядь: підкрався до сніговичка зайчик. Хвать морквинку і навтьоки!

     Так от хто носика в сніговичка щоразу цупить! — сміється Марічка.

     Розповіла цю історію дівчинка бабусі. А та й каже:

— На, онучко, ще морквинку! Зроби носика сніговичку!

    Марічка так і зробила. Побігла надвір і приліпила морквинку сніговичку замість носика.

    А наступного дня — знов морквинки немає!

    Ось так Марічка цілу зиму зайчика годувала!