Маленька принцеса Міланія не хотіла вчитися читати. Усі вмовляли її, сердилися. Але вона однаково не бажала. Прин­цесі подобалося кататися на білому поні, годувати хлібними крихтами рибок у ставку, розмовляти з квіткою в горщику. А ще насвистувати веселі мелодії разом зі своєю золотою пташкою.

— А знаєш, — сказала їй одного разу золота пташка, — так нечесно.

— Що нечесно? — здивувалася Міланія.

— Я навчила тебе свистіти й подарувала всі мелодії, які тільки знала. А ти?

— Я можу пригостити тебе пирогом! — вигукнула прин­цеса. — Сьогодні у нас на обід був дуже смачний пиріг. Із капустою!

— Не люблю я капусту, — зітхнула золота пташка. — Ок­рім того, хіба ти сама пекла цей пиріг?

— Звісно, ні, — зізналася принцеса. — Пиріг пекла ку­харка¹.

— Ну ось, бачиш, — знизала плечима² золота пташка. Тоб­то вона, звичайно, не знизала плечима. Птахи цього не вмі­ють. Але вигляд у неї був таким, наче вона зробила саме це.

— А чого ти хочеш? — запитала дівчинка в подруги.

Прочитай мені казку, — попросила золота пташка.

— Але ж я не вмію читати!

— Ну ось, бачиш, — знову зітхнула пташка й похнюпилася на жердинці.

    Довелося маленькій Міланії терміново вчитися читати. Де ж ви бачили, щоб золоті пташки сиділи й повсякчас суму­вали? І лише тому, що їхня принцеса не може прочитати їм казку із книжки з малюнками...

1. Кухарка — жінка, яка готує їжу.

2. Знизала плечима — тут поворушила крилами.