В одному чудовому місті живуть двоє друзів — Юрко та Дмитрик. Вони разом граються, навчаються і завжди допо­магають один одному.

     Якось трапилася із ними пригода, завдяки якій вони знайшли собі ще одного товариша. Та забігати наперед не будемо, всьому свій час.

    Мандруючи після школи додому відомою їм стежкою, хлопці натрапили на дивну коробку. Спочатку зупинилися, притихли й переглянулися. Чіпати підозрілі предмети не можна — це точно всі знають. Тож вирішили повільними кроками відступати.

    І щойно почали рушати, як почули шурхіт.

— Що це? — питає Юра.

— Не знаю! — відповідає Дмитро.

    Це ще більше їх насторожило й водночас викликало ціка­вість. Але залишатися було небезпечно — хто знає, що там лежить.

    Тільки-но готові були йти далі, як у цю мить почулося жалібне скавуління¹. У Юрчика із Дмитрусем наче камінь упав із душі. Так вони зраділи, що небезпеки немає.

    Хлопчаки кинулися до коробки й відкрили її. А там сиділо маленьке цуценятко. Оченята сповнені страху, й у них виднілися сльози.

— Яке ти миле! — промовив Дмитрусь.

— Таке чорненьке! — веселим голосом сказав Юрко.

    Товариші не довго вагаючись, взяли його з собою. Не ли­шати ж бідненького самого. Він і їсточки хоче, та й холодно надворі.

     Щасливі принесли песика додому. Постелили йому ліжеч­ко, нагодували смачненькою ковбаскою та м'ясом. Поки хлоп­ці вели бесіду про те, яке ж ім'я дати чотирилапому другу, той заснув солодким сном.

    Юрко пропонував:

— Вуглик.

    Дмитрик хотів:

— Бімка.

    Варто їм просто було повернути голови й поглянути на нього. Як удвох вигнули:

— Сонько!

    Так і назвали улюбленця.

    Ось така історія з таємною коробкою подарувала дітям щеня, що стало для них більше, ніж просто домашня тва­ринка.

1. Скавуління — жалібні звуки тварин.