Одного разу батько щось шукав на горищі.

   Знайшов стару дерев'яну колиску. Дивна така — помережана, різьбою прикрашена. Ще й буквами старовинними вирізано: «Мир і хліб».

— Це дідова колиска, сказав батько. Він довго дивився на неї, а потім витер пил і заніс до хати. — Хай зберігається...

     Я не знаю свого дідуся. Батько показав мені тіль­ки його могилу на кладовищі.

     Коли я чую слово Батьківщина, мені пригадуєть­ся старовинна колиска. В ній лежав дідусь.

     Батьківщина — це люди, які жили на нашій зем­лі до нас. Вони орали землю й сіяли, раділи й пла­кали, співали пісні. Це наші предки.

     Ми повинні знати минуле нашої Батьківщини. Хто забув про колиску, в якій лежав його дідусь, той не може стати справжнім патріотом.

     А наша колиска — це наше рідне село, рідна ха­та, мати й батько. З рідної хати для мене починаєть­ся Батьківщина.