Хтось загубив маленького бублика. Першою побачила його жовтогруда синиця. Дзьобнула знахідку раз, вдруге і розчаровано пискнула — бублик був твердий, як камінь.

    Підлетіли два горобці. І теж не могли скуштувати.

    За пташками із самої верхівки грубезної верби спостерігав старий грак. Отож він повільно злетів на землю. Горобці й синиці відступилися перед сильнішим і ображено залементували.

     Грак навіть оком не зморгнув на лайку дрібноти. Він діловито підійшов до бублика і     дзьобнув його. Проте його довгий і міцний дзьоб бублика теж не розколов.

Грак трохи подумав, тоді злетів на паркан, посидів там із хвилинку і знов опустився до ласої знахідки. Взяв бублика у дзьоб і кинув у найближчу калюжу. Походив, очікуючи, поки бублик набрякне у воді , і коли той пом'якшав, з'їв його з апетитом.

     Горобці від здивування аж оніміли. Грак важко змахнув великими крилами, описав дугу над калюжею і опустився на своє звичне місце на вербі. А вже звідти голосно крякнув. Мовляв , хто хоче їсти, той має метикувати1.

1. Метикувати — думати, міркувати.