Легенько скрипнула дерев'яна хвіртка, і на подвір'я зайшов сусідський дідусь Микола.

— Дай, Боже, здоров'я! — привітався він.

— Дай, Боже, усім! — відповів од хлівця Мишків дідусь Іван і ступив сусідові назустріч. Мишко, що сидів під крис­латим горіхом, полишив їсти з мисочки вишні й відсунув­ся на край лави, звільняючи для дідусів місце. Він дуже полюбляв слухати розмову дорослих і мав негарну звичку безцеремонно* в неї встрявати.

    Тим часом дідусі посідали на лаві й завели мову спочатку про те, яким жарким видалось цьогорічне літо, потім про пасіку.

— А я вчора у тітки Гані був. Вона мене ситром** напувала, — втрутився Мишко.

Але дідусь продовжував свою розповідь, навіть не гля­нувши на онука. Мишко перечекав якусь мить і знов сказав:

— Наш Мурчик десь носа подряпав!

    Проте розмова між старими тривала.

    Мишко образився: «Чого це вони не звертають на мене уваги?». І, набравши повні груди повітря, вигукнув:

— Учора Максимко, що їхня хата біля криниці, ліз через паркан і штани подер.

    Однак і ця новина не справила на дідусів ніякісінького враження.

— Ви чуєте?! — несамовито заволав Мишко. — Мак­симко штани-и-и подер!

    І тут дідусь Микола, роззирнувшись до­вкруги, питає в дідуся Івана:

— А де це твій Михайло? Щось я дав­ненько не чув його й не бачив. Він у вас не з тих, що язик, мов лопата, і строчить, як з автомата. Либонь, зараз десь при цікавому ділі?

    Од цих слів очі в Мишка стали наче блюдця, рот — подібним до бублика. Він мовчки зсунувся з лави і, присоромле­ний, потюпав до хати.

* Безцеремонно — тут: неввічливо.

** Ситро — фруктовий газований напій.