Настала зима. Вона не лякала маленького рудого хом'ячка Тимка, який жив на підвіконні у власній клітці. У його затишному кубельці завжди було тепло, і він майже весь час спав. Прокинеться, визирне, подивиться, що в світі робиться, побачить, як вітер хитає голі дерева або мете хурделиця, і знову йде спати. Та одного разу Тимко прокинувся від незвичних звуків — хтось стукав у вікно. Він здивовано виліз дивитися, що сталося. За вікном надутий, замерзлий горобець. Від голоду і холоду він тремтів і тулився до шибки, щоб хоч трошки зігрітися. Тимкові стало дуже шкода маленького горобчика, та що ж він міг удіяти?..

    Аж надумав він покликати своїх найкращих друзів — Катрусю і Максимка. Вони добрі, щодня годують хом'ячка — може, придумають, як допомогти бідолашній пташці? Тимко поду­мав, подумав і заходився гукати господарів. Бігав по клітці, дряпав лапками папір, голосно гукав.

     На шум до кімнати зазирнула Катруся. Підійшла до клітки і теж побачила замерзлого за вікном горобця.

— Ой, бідолашний, голодний, напевно, замерз зовсім. Максиме, а йди-но сюди!

— Що сталося?

— Та дивись, тут пташина, їй холодно і, напевно, вона дуже голодна.

— Чекай, я миттю, — Максим вибіг з кімнати, а за хвилину повернувся зі жменькою пшона. Відчинив кватирку і сипнув здивованому горобчикові.

    Горобець недовірливо дзьобнув одну зернинку, а потім радісно склював іще кілька.

    Зупинився і злетів з підвіконня, щоб одразу повернутися з друзями. Горобці поїли і почали весело цвірінькати біля віконця, дякуючи.

— Напевно, треба було б зробити годівничку, — сказав Максим.

— Давай зробимо!

    Діти заходилися робити годівничку, щоб і міцна, і досить велика. А хом'ячок Тимко спокійно заснув знов у своєму кубельці. Добре, що в нього такі гарні друзі!