Взимку, коли на хурделило багато снігу і запекли тріскучі морози, Сашко прилаштував на балконі годівничку для птахів. І почали прилітати до корму горобці, синички, снігурі.

    Хлопчик підсипав їм зерна чи крупи, а для синичок мама інколи давала шматочок несолоного сала. Та якось Сашко помітив, що до годівнички занадився рудий крикливий горобець. Ото зненацька, ніби з неба, впаде до корму, і давай усіх відганяти, наче якийсь ненажера.

— І чого він такий задиркуватий? — питає у мами Сашко.

— Бо невихований, — сказала мама, дивлячись на розбишаку.

    А той все кричить, стрибає, тріпоче крильцями.

— Господарює, наче то його власна годівничка, — дивується Сашко. – Аж мені за нього соромно.

    Порозганяв розбишака пташок від годівнички, а тоді сам заходився біля смачненького пшонця. І так жадібно дзьобав, що забув про все на світі.

    А тим часом із сусіднього балкона вже тихенько підкрадався по бильцях здоровенний рябий кіт. Він на мить зачаївся, а тоді як стрибне! І хап задираку за хвоста, аж пір'я з нього полетіло.

     Та розбишаці вдалося випурхнути з котових лап на високе дерево.