Живе в нашому селі Максим Сурмило. Є в нього й дітки, до школи ходять.

     Колись, у давні часи, мабуть, ще дід Максимів викопав серед двору колодязь. Така добра вода в ньому, що люди з усього кутка¹ брали воду.

     Та ось не сподобалося Максимові, що люди до його двору ходять, з колодязя воду беруть, хвірткою² грюкають³. Забо­ронити б — так боїться Максим: лаятимуть люди. І він ось що придумав.

     Як тільки зійшов сніг, скопав Максим навколо колодязя землю й огірки посіяв. Зійшли вони, розрослися, зелені та рясні, вкрили землю густим килимом. Прийде хто з сусідів по воду, подивиться на огірки та й назад: чи ж можна огудину⁴ топтати.

    Так і перестали люди до Максима ходити. А щоб якось нарікан­ня⁵ відвернути, він і сам почав брати воду аж із річки. Тихо стало в дворі. Та ось діти прийшли якось зі школи заплакані.

— Чого ви плачете? Що трапилось? — питає мати.

— Над нами усі сміються. Кажуть. Кажуть.

— Що ж вони кажуть?

— Кажуть, що наш батько нелюд⁶.

    Мати тяжко зітхнула, сіла біля вікна й довго дивилась на зе­лені огірки.

1. Куток — невелика вулиця в селі.

2. Хвіртка — невеликі вхідні двері в огорожі, воротах або в паркані.

3. Грюкати — сильно стукати.

4. Огудина — стебла, гілки повзучої рослини, що в'ється.

5. Нарікання — висловлювати незадоволення з певного приводу.

6. Нелюд — жорстока, зла, бездушна людина.