В одному селі жив великий багач. А в нього служив бідний чоловік Максим. Слуга мав хатку з одним вікном. Вітер зірвав у по крівлі солому, і, коли йшов дощ, вода текла по стінах. У хатині жила й Максимова родина. Родина немаленька, а їсти було нічого.

    Настала весна. Треба щось посіяти, а в мішку ні зернини. Жін­ка сумує, плаче.

— Не журися, — каже Максим, — я піду до пана і попрошу, щоб він нам позичив хоч трохи насіння. Засіємо, і на другий рік у нас буде своє.

    Пішов Максим.

— Так і так, світлий пане, немає чим засіяти свій клаптик поля. Дайте мені хоч трохи насіння, аби мої діти не повмирали з голоду. А той витріщився на нього та як закричить:

— Аби мати — треба й робити!

— Та я ж роблю у вас вдень і вночі!

— Ти, ледащо, не мели мені дурниць! Опустив Максим голову й пішов додому.

    Надворі сонечко гріє. Пташки з теплих країв прилетіли. А Мак­сим сидить зі своєю жінкою на призьбі та й сумує.

    Раптом до Максимової хатки прилетіли дві ластівки і почали ліпити під стріхою гніздечко. Зліпили, виклали пір'ячком, знесли яєчок і висиділи зграйку маленьких пташенят. Коло хати Максима стало так весело, що душа раділа.

    Але одного разу звідкись явився страшний змій і почав тягнутися до ластів'ячого гнізда. Максим ухопив довбню, і почалася бійка не на життя, а на смерть. Бив змія, доки той ледь живий відповз. І сконав у темному яру. Трьох ластів'ят страшний змій схопив, а четверте вдалося врятувати. Але пташеняті під час бійки поранили ніжку.

    Максим забрав пташеня до хати, діти його доглядали, годували. Коли уже могло літати, випустили на волю, аби шукало своїх маму й тата.

     Минула ще одна зима. Пташки вернулися додому, до своїх гніздечок. А в Максимовій хаті злидні так розсілися, що не дають дихати.

    Та ось одна ластівочка вдарила крильцем у шибку. Максим вийшов надвір. Ластівка поклала йому на долоню якесь зеренце і прощебетала:

— Посій перед дверима.

    Через якусь хвилину прилетіла знову. Поклала на долоню друге зеренце:

— Посій перед вікном.

    Фуркнула й прилетіла з третім зеренцем:

— Посій коло криниці.

    Максим красно подякував їй і зробив так. як вона сказала. Посіяв три зернини, почав чекати врожаю. Наступного ранку діти прибігають у хату перелякані.

— Тату, там у нас коло хати виросло щось дивне!

    Вийшов Максим і бачить — перед порогом, під вікном і коло криниці три величезні гарбузи. Гарбузи уже достигли, блищали, як сонечко.

— Жінко, ану розпалюй вогонь у печі, — втішився Максим. — Звари на обід гарбузяної каші.

    Закотив гарбуз до хати і нагострив ніж. Коли розрізав на дві половини, то очам не повірив: там був білий хліб, калачі, м'ясо, ковбаса — варене, смажене, солодке, квасне й гірке... Максим виклав те добро на стіл, а в гарбузі нічого не зменшилося.

    Як поїли добре, жінка накрила чарівний гарбуз білим рушни­ком. А Максим вкотив до хати другого і розрізав, а там таке убрання, що й найбільші пани подібного не бачили: шовкові сорочки, нове­нькі черевички, всілякі спідниці, намиста, коралі. Жінка від утіхи аж заплакала й накрила той гарбуз найкращою скатертиною.

     Максим вкотив до хати і третій гарбуз. Розрізав і злякався: з нього висипалася ціла купа золота. Накидав повну скриню золо­та, і жінка накрила гарбуз полотном.

     Максим гарно вбрав жінку, дітей і сам ходив селом як пан, а не як жебрак. Люди дивувалися, що бідний Максим зажив у достат­ку. Розповіли багатію. Прийшов пан та й питає:

— Скажи мені, Максиме, звідки в тебе багатство?

— Усе мені принесла мала ластівка, — і розповів, що з ним було.

    Прийшов багач до свого палацу. Захотів розбагатіти ще біль­ше. Зліпив під карнизом ластів'яче гніздо і почав закликати пта­шок. І дві ластівки залетіли в те гніздо, знесли яєчка і висиділи пташенят. Тоді багач став змія визирати. Але змій не з'являвся. Тоді він сам виліз до гнізда, побив пташенят, а одному поранив жінку. Забрав ту пташку до палацу, доглядав усе літо. А восени випустив, аби летіла собі у вирій.

    Минула зима. Навесні до вікна палацу прилетіла ластівка. Багач вибіг надвір і спитав її:

— Який подарунок ти принесла мені, ластівочко?

    Вона дала три зеренця і прощебетала:

— Посієш перед дверима, під вікном і коло криниці.

    Багатієві виросло так само три величезні гарбузи.

    Розрізав перший, а звідти несподівано вилетіла хмара сарани, кинулася на його лани і з'їла все, що там росло.

    Розтяв другий гарбуз. Звідти вибухнув вогонь. Згорів палац.

    Третього гарбуза не встиг і розрізати. Люди кажуть, що в ньому кублище гадюк, які вилізуть тоді, коли багач вернеться й захоче нову панувати.

    А Максим ще довго жив і не журився.