Один завзятий юнак, який захоплювався наукою, намагався вирішити тисячі питань, що хвилювали його розум, хотів пере­нестись із землі на небо, піднятись у захмарні висоти. Він їздив із країни в країну, мандрував від одного моря до іншого, про­никав у світ сил підземних і сил підводних, жадібно долучався до знань і, нарешті, став гігантом знань, розуму й тілесної сили.

    Залишилося йому осягнути розумом іще небесну сферу, і тоді б він став усемогутнім. Він пішов у гори, піднімався все вище й вище, прагнучи ще більших знань для досягнення всемогутності. Так блукав він довгими днями й ночами, поки, нарешті, не сяйнув йому промінь надії. Він знайшов золотий ключ, який відкривав доступ на небо. Тепер юнакові треба було піднятися вище хмар і стати перед дверима вічності.

     Тихої весняної ночі він дістався найвищої земної верши­ни, де не ступала людська нога. Під ним пропливали хмари.

     Знизу не долинало жодного звуку, не відчувалося най­меншого подиху вітру. У всій величині й красі сяяли зорі, а їх промені утворювали перед ним срібну дорогу, по якій він міг піднятися до порога неба. І юнак пішов цією срібною стежкою, широко розплющивши очі, не озираючись, усе вище й вище...

— Не тремтіти, — сказала йому зірка з правого боку.

— Не оглядатися, — мовила зірка ліворуч.

— Про все забути, — додала яскрава зоря й подивилася на нього з невимовним глибоким сумом...

    І юнак не тремтів, не оглядався й тримав напоготові ключ, оскільки був уже перед дверима вічності.

— Про все забути! — повторила яскрава зоря, а юнак уже вкладав ключ у замок, котрий сяяв, розсипаючи врізнобіч барвисті промені.

— Забути про все! — нагадала йому зоря. — Забути зелену землю, своє дитинство — раз і назавжди. Забути батьківщи­ну, братів і сестер, матір, яка вигодувала й викохала тебе…

    Тут юнача рука й затремтіла. Він не витримав і озирнувся… і тієї ж хвилини з гуркотом полетів крізь хмари на весня­ну зелену землю.

    Довго лежав він, ніби в глибокому сні. А коли отямився й озирнувся довкола — усе зникло. У руці він тримав ні, не зо­лотий ключ, а золотисту квітку. Це чарівний ключ протягом ночі перетворився на весняну квітку первоцвіт, яка пустила вже коріння в дорогу для юнака землю його батьківщини…