Жив колись один чоловік, і мав він семеро синів. Бра­ти були нерозлийвода: разом їли-пили, разом сумували й раділи. Не було на світі сили, здатної подолати їх.

    Спливали роки, усі брати поженились, у них народи­лися діти. Кожен звив своє гніздо, й не зоглянулися вони, як відцуралися один від одного.

    Батько постарів і жив сам. Часом діти приходили до батька, та вже не було між ними ні колишньої злагоди, ні дружби. Бачить батько, що коли й далі так буде, стануть вони зовсім чужими між собою.

    Покликав він якось усіх синів до себе та й каже:

— Сини мої, завтра кожен принесіть мені по вербовій лозині завтовшки з палець.

— Гаразд, тату, — відповіли сини та й пішли. Уранці кожен приніс по лозині.    Батько взяв ті лозини докупи й посередині міцно зв'язав мотузком.

— А тепер, сини мої, — звелів батько, — я хочу поба­чити, чи подужає хто з вас переламати цей пучок лози.

    Кожен з братів брав той пучок і, хоч як старався, не міг виконати батькового побажання. Тоді батько розв'я­зав пучок і роздав кожному по лозині.

    Кожен син легко переламав свою лозину.

— Ці сім лозин, — відповів батько, — це ви, сім братів. Якщо ви триматиметесь купи, ніхто вас зламати не змо­же, як і оці сім лозин.

     Послухали сини батькової поради й з того дня почали знову жити дружно, у мирі й злагоді.