Старенькій жінці приснилося, що вона померла і, стоячи перед лицем Янгола Смерті, просила взяти її до раю.

— Чи ти коли-небудь за свого довгого життя зробила якийсь добрий учинок? — запитав її Янгол. Чи ти зробила щось не для того, щоб показати свою доброту сусідам і не з бажання  дістати похвалу або нагороду, а з почуття справжньої любові та щирості?

     Жінка почала згадувати. Думала довго. І тепер, коли вона згадувала якесь своє добре діло, усвідомлювала, що робила це або за гроші, або з бажання прославитись. Хотіла згадати працю для своєї парафії, але Янгол похитав головою:

— Це ти працювала для церковної громади, щоб ваша церква не була гірша від інших церков, а зовсім не з любові до Бога й інших людей.

     Нарешті жінка розповіла Янголові, що одного разу вона дала велику моркву голодному обірваному хлопчикові. В цьому випадку вона це зробила тільки з почуття милосердя до бідного, бліденького хлопчика, що дивився на неї сумними очима.

— Ніхто тоді не бачив мого вчинку, і тому ніхто не міг мене за це похвалити, — запевнила

вона Янгола. — Про це знав тільки Бог і той бідний хлопчик.

     І сталося чудо. Як тільки жінка розповіла Янголові про цей свій добрий учинок, в руках Янгола опинилася та сама морква, тільки тепер вона виглядала далеко більшою.

— Добре, — сказав Янгол. — 3 допомогою цієї моркви спробуємо тепер дістатись до раю.   Тримайся за неї!

     Жінка зробила, як наказав їй Янгол. Янгол полетів у небесну височінь, а вона летіла за ним, учепившись з а моркву, що її Янгол тримав у руці.

    Так вони летіли все вище й вище . . . Але незабаром вона відчула, що хтось учепився з а її ногу. Глянула вниз і побачила, що це був той самий хлопчик. Він, очевидячки, з її допомогою також хотів дістатися до раю. А тримаючись за його ногу летіла його мати-вдова, а за нею й інші люди. І скільки могла доглянути стара жінка, всі вони почеплялись за ноги одне одного, а вона трималася за моркву, що була в Янголових руках.

    Вона крикнула хлопчикові, щоб пустив її ногу. Бо що, я к морква перерветься? Вона намагалася звільнити свою ногу від нього, але він благав її допомогти йому та його родині долетіти до раю.

— Пусти ногу! Пусти мою ногу, кажу тобі!

     Жінка сердилася дедалі більше.

     Нарешті крикнула із злістю:

— Це моя морква. Моя!

     І в цей момент морква перервалась . . .

      Жінка, а разом із нею всі, що трималися за неї, полетіли назад додолу, а жінка . . . прокинулась.