ЛІС ВОСЕНИ

Давно вже скошені лани

стоять степи похило,

а в лісі, в лісі восени

так любо ще, так мило.

На липах листя золоте,

тріпоче понад вами,

неначе знову ліс цвіте

осінніми квітками.

Там наче макові квітки

на гілці зайнялися,

там наче жовті нагідки

промінням пройнялися.

Тут в росах квіти лісові,

там струмені прозорі,

ось кущ біліє на траві,

як шум на синім морі.

Там шпак доспівує пісні,

всю душу виливає,

якісь брехеньки голосні

сорока розпускає.

Ось жовтий лист на зайця впав,

і заєць стрепенувся,

схопивсь, на задні лапки став

і вбік кудись метнувся.

Он ледве чутно ходить лис.

То зникне між травою,

то вгору дивиться кудись

і крутить головою.

Навколо листя золоте

тріпоче понад нами,

неначе вдруге ліс цвіте

осінніми квітками.

НАД КОЛИСКОЮ

Спи, мій малесенький, спи, мій синок...

Я розкажу тобі безліч казок!

Нащо ж ти віченьки знову розкрив?!

Спи, моя пташко, то вітер завив.

Стогне і виє уже він давно,

б'ється і стукає в наше вікно...

Геть, розбишако, в далекі степи!..

Спи, моя ластівко, солодко спи!

Ось уже й вітер зовсім занімів...

Мабуть, заснуть під намет полетів...

Холодно зараз в лісах і лугах, —

все потонуло в глибоких снігах.

Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять,

затишок хочуть собі відшукать.

Ось вони вгледіли, — кущик стоїть, —

годі! Давно вже лисичка там спить.

Кинулись знову кудись на грядки, —

ой, там ночують сьогодні вовки.

Краще ви в поле біжіть, за лісок...

Знайдете там ви соломки стіжок, —

глибше забийтесь, зарийтесь в снопки,

щоб не знайшли вас голодні вовки...

Спи ж, мій малесенький, годі гулять...

Зайчики білі давно уже сплять.

У НАШОГО ХЛОП'ЯТОНЬКА

У нашого хлоп'ятонька

блакитні оченятонька,

волоссячко м'якесеньке,

а личенько білесеньке.

І зайчики, і пташечки,

й малесенькі комашечки

хотіли б з ним погратися,

та страшно їм озватися.

***

Вишиває осінь

по канві зеленій

Золоті квітки.

Квіти оживають, 

і з дерев спадають

Жовті нагідки.

Яблука і груші 

падають на землю,

Боки, спини б’ють.

Люди їх збирають, 

у мішки ховають,

Кури їх клюють.

Жито і пшеницю 

вже почастували

Ціпом по токах.

І для добрих шлунків

винувате зерно

Мелеться в млинах.

Бавляться дітками, 

бавляться квітками,

Моляться батьки.

Вишиває осінь 

по канві зеленій

Золоті квітки.

А вже красне¹ сонечко

Припекло, припекло,

Ясно щире² золото

Розлило, розлило.

На вулиці струмені

Воркотять, воркотять,

Журавлі курликають

Та летять, та летять.

Засиніли проліски

У ліску, у ліску.

Швидко буде земленька

Вся в вінку, вся в вінку.

Ой сонечку-батечку,

Догоди, догоди!

А ти, земле-матінко,

Уроди, уроди!

_{1. Красне — красиве.}

_{2. Щирий — справжній.}

ВСЕ НАВКОЛО ЗЕЛЕНІЄ...

Все навколо зеленіє,

Річка ллється і шумить.

Тихо, тихо вітер віє

І з травою гомонить.

Як тут всидіти у хаті,

Коли все живе, цвіте,

Скрізь дзвенять пташки крилаті,

Сяє сонце золоте!

«Швидше, мамо, черевички!

Весна — чудова пора

Глянь, як весело в саду!

Ти не бійся — до кринички

Я і сам не підійду».

ПРАПОР

Синій, як море, як день, золотий —

З неба і сонця наш прапор ясний.

Рідний наш прапор високо несім!

Хай він, уславлений, квітне усім!

Гляньте, на ньому волошки цвітуть,

Гляньте, жита в ньому золото ллють.

З жита й волошок наш прапор ясний.

З неба і сонця, як день весняний.

ОЙ НЕ СІЙТЕСЬ, СНІГИ

Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні,

Не губіть ви останньої слави.

Гріє здалеку землю усмішка весни,

Пробиваються проліски, трави.

Не злякать вам нікого, холодні сніги,

Бо розтопче вас сонце блискуче,

І нечуваний сміх залуна навкруги,

Як тікати ви будете в кручі.

Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні,

Згиньте в темній безодні навіки!

Хоча пізно, а все ж діждемось ми весни, —

Свята волі, і світла, і втіхи.