Малювати сіла Ліза,

та бере її одчай,

бо у голову не лізе,

чим малюнок розпочать!..

Довго думала — мудрила,

аж затерпла голова!

І раптово — зрозуміла:

«Треба сонце малювати!

Починати сонцем буду!

Буде сонце — і за мить

враз до нього звідусюди

все на світі заспішить!..

Так і сталось, як гадалось:

вийшло сонце з-під руки, —

і до нього позлітались

і комашки, і пташки,

а за ними — трави й квіти,

буйні зарості дерев,

а за ними — вийшли звідкись

справжня лань і навіть лев!

А за ними — люди й люди:

І дорослі, і малі!

Всі вітають сонце любо

і танцюють на землі!

От малюнок — так малюнок:

Можна з радості зомліть!..

Як ти думаєш, про що це

в цьому вірші я сказав?

Щоб і ти, мій друже, сонцем,

чуєш? — сонцем,

тільки сонцем

всі малюнки починав.