Мала мама одинця,

Одинця-Мазунця.

Мамі з ним була біда:

Одинець був ВЕ-РЕ-ДА.

Вереда вередував,

Всім спокою не давав:

І бабусі, Й тьоті Ірі,

І сусідам по квартирі.

Навіть котику-Воркотику

Малому від плачу

Тікать доводиться із дому.

А горобчики сміються

У садах! — Цвір-цвірінь!

Уже проснувся ВЕ-РЕ-ДА!

Ось у ліжку він сидить,

В стінку стука: — Мамо, йди!

Іди сюди! Візьми на руки!

Хлопець дригає ногами,

Обливається сльозами

І подушку обніма: — Ма! Ма! Ма!

Стала мама умивать одинця,—

Репетує Мазунець Без кінця!

Кулачками тре він очі:

—    Я вмиватися не хочу!

Теплої води нема!

Ма! Ма! Ма!

Мама мило червоненьке узяла,

Вереду свого вмивати почала.

Знову плаче: — Я не хочу!

Ой, заходить мило в очі!

Ти намилюєш дарма.

Ма! Ма! Ма!

Стала мама Вереду утирать,

Вереда давай ще дужче кричать.

Він до лоба приклада кулачок

—    Ой, колючий рушничок.

Рушничок! Наче голки, бахрома.

Ма! Ма! Ма!

Мама супу із каструлі налила,

Мама ложку Вередулі подала.

— Нащо ложка? Забери ти!

Хочу суп з тарілки пити! —

І руками обома він тарілку підніма.

Ма! Ма! Ма!

Тут за шию потекло — гаряче!

Верещить він: — Ой, пече! Ой, пече!

Як затупає ногами

Та до мами із сльозами:

—    Суп гарячий... Їж сама!

Дай того... чого нема!

Ма! Ма! Ма!

От бабуся вже зайшла до кімнати,

Булку з маком принесла для внучати.

—    Я не хочу їсти так!

Виберіть із булки мак!

Чом варення в ній нема?

Ма! Ма! Ма!

Вереда усе кричить, не змовка:

— Ви з вареннячком спечіть пиріжка!

Я з варенням хочу їсти,

Та щоб був пиріг без тіста,

Тільки начинка сама!

Ма! Ма! Ма!

Стала мама одягать Вереду,

Вереда — галасувать:

— Не піду!

Хочу дома я сидіти!

Вже набридло мені літо!

Хочу, щоб була зима!

Ма! Ма! Ма!

Мама слоника купила заводного.

Вереда горла щосили:

— Не такого!

Я не хочу заводного!

Ти купи мені живого,

Із ногами чотирма!

Ма! Ма! Ма!

Він із мамою гуляв у саду.

Хто проходив — впізнавав Вереду.

Знов розплакався синочок:

— Мамо! Хочу в дитсадочок,

Гратись з дітками всіма!

Ма! Ма! Ма!

А йому відповіли малюки:

— Ну, навіщо Вереда нам такий?

Ні, не візьмемо тебе ми сюди:

В дитсадочок нам не треба ВЕ-РЕ-ДИ!