Ніколи і нізащо

Дорослим не позаздрю!

На них дивитись —

Просто сміх.

Скажіть: хіба життя у них,

Коли нічого в світі

Не можна їм робити?!

Не можна їм на дерево,

Хоч це і дуже просто,

Адже вони — дорослі.

Не можна грати у футбол

На вулиці завзято

І, у вікно забивши гол,

Через паркан тікати.

Та й серед парку, по траві,

Босоніж, без сорочки

Не можна погасати їм.

Адже вони — дорослі!

А я? Як тільки я схотів —

М'яча ганяв аж п'ять годин,

Тоді на клен собі заліз,

Сховався в теплім листі,

Сидів і позирав униз,

Ще й, наче шпак, посвистував,

А потім — Бігав по траві

Та в ній метеликів ловив.

Оце життя — хороше!

Не те, що у дорослих...

Та ще скажу по честі,

Щоб ви про все вже знали:

Дорослим можна дещо,

Хоч дуже й дуже мало.

Ну, з'їсти пуд морозива

Дозволено дорослому.

Ну, можна, скільки влізе,

Дивитись телевізор.

Ну, можна ще не спати

І цілу ніч читати.

Але хіба ж то здасться

Така дрібниця щастям?..

Тому ніколи і ніде

Дорослим я не заздрю,

Бо я дорослим буду теж,

А він малим — Нізащо!