Поезія (Олександр Дерманський)

ЧЕСНЕ СЛОВО!

Чесне слово, чесне слово!

Я на власні очі бачив

білосніжний вир сніжинок,

що кружляли на дахах.

Чесне слово, чесне слово!

Всі вони були неначе

легкокрилі балерини

в накрохмалених платтях.

Чесне слово, чесне слово!

Всі хати — мов пароплави,

а сніги — то океани,

й наче острів — наш садок.

Чесне слово, чесне слово!

Запишавшись, як ті пави,

білі киці й білі панни

позирали з-за шибок.

Чесне слово, чесне слово!

Грала музика чарівна

з димарів, що зачепились

якорями за зірки.

Чесне слово, чесне слово!

Ніч прийшла, немов царівна,

і одразу засвітились

срібним інеєм гілки.

ВІРШИК ДЛЯ МАМИ

Мамо, добре, що ти є, —

ніжне сонечко моє!

Від твоєї теплоти

так і хочеться рости...

Найгарнішу, найдобрішу,

я люблю тебе найбільше!

І коли дорослим стану,

теж любить не перестану!

Бо ріднішої, ніж ти,

в цілім світі не знайти!

Добре, мамо, що ти є, —

тепле сонечко моє!

ПРО ГОЛОДНОГО ЄТІ

На одній планеті

жив голодний Єті¹.

Це така людина,

тільки снігова.

На сніданок Єті

їв лише котлети

і лише ячмінним

квасом запивав.

Ну а більш нічого,

ну геть-геть нічого,

ну, їй-бо, нічого

в роті він не мав.

От хіба що ногу,

поросячу ногу

та яєць десяток

смажених ум’яв.

Потім натщесерце

з’їв борщу відерце

й пирогів з грибами

з’їв приблизно пуд.

і тому, до речі,

Єті наш надвечір

в талії та в плечах

надзвичайно схуд.

Гірко плаче Єті:

— Я на цій планеті

з голоду страшного

дуже помарнів,

адже я нічого,

ну геть-геть нічого, ну, їй-бо, нічого

з ранку ще не їв.

^{1. Єті (снігова людина) — легендарна людиноподібна істота, яка начебто трапляється у високогір'ї, на даний час науковці факт її існування не підтвердили.}

ЧУДО ІЗ ЧУДЕС

Чудеса бувають різні,

це відомо всім,

і, звичайно ж, їх на світі

більше, аніж сім.

Чудеса, повір, повсюди —

тільки придивись.

Ну скажи, хіба не чудо —

птах, що лине в вись?

А хіба не диво-дивне —

квіточка мала,

що у місті з-під асфальту