І

Годі, діти, бігати, гратись у дворі!

Час уже обідати нашій дітворі.

Ми не гаєм часу марно —

руки миєм дуже гарно,

витираємо як слід

і сідаєм за обід.

Молодці в нас малюки:

з'їли борщ і пиріжки,

борщик зі сметанкою,

коржики гречані,

пиріжки з капустою,

свіжі та рум'яні!

Другу страву подали —

руки вгору підвели: —

Дайте нам добавки —

м'яса та приправки!

А на третє в нас — компот.

І компот — одразу в рот!

Забирайте тарілки!

Все поїли малюки.

Тільки Віточка мала

сумно сіла край стола.

Не схотіла борщику,

не поїла коржику,

і солодке — через силу,

і добавки не просила.

Нам із Вітою біда —

і бліда вона й худа!

ІІ

Стане Віта як пушинка,

як пушинка-порошинка.

Сильний вітер як дмухне —

зразу Віту дожене.

Вітер плаття надимає,

Віту вгору підіймає.

Ой, летить вона, летить

до найвищих верховіть!

Доганяють Віту діти,

а навстріч пілот іде.

— Ой, рятуйте нашу Віту!

Наша Віта пропаде! —

Понесло її над містом,

кружить десь в височині,

мов сухий, пожовклий листик,

що зірвався восени.

Тут пілот в літак сідає,

швидко Віту переймає.

— Що ж ти, дівчинко, така?

Ти ж, як пір'ячко, легка!

Стали діти всі радіти:

— Повернулась наша Віта!

А Вітуся каже їм:

— Я тепер усе поїм! —

З'їла борщик, з'їла кашку

і компоту цілу чашку,

цілу пляшку молока,

не забула й пиріжка!

Не впізнати нашу Віту,

Віту невеличку:

стане Віта рожевіти,

наче полунична.

Стане дужа наша Віта,

зможе Віта все робити:

буде бігать швидше всіх,

кидать м'ячик вище всіх!

А як в школу піде Віта —

буде вчитись краще всіх!