Висунувши голову з гнізда, орлятко побачило безліч пта­хів, що літають унизу серед скель.

— Мамо, що це за птахи? — запитало воно.

— Наші друзі, — відповіла орлиця синові. — Орел живе на самоті — така його доля. Але і він часом потребує ото­чення. Інакше який же він цар птахів? Усі, кого ти бачиш унизу, — наші вірні друзі.

    Задоволене маминим роз'ясненням орлятко продовжува­ло з цікавістю спостерігати за польотом птахів, вважаючи їх відтепер своїми вірними друзями.

   Раптом маля закричало:

— Ай-ай, вони вкрали в нас їжу!

— Заспокойся, синку! Вони нічого в нас не вкрали. Я са­ма їх пригостила. Запам'ятай раз і назавжди, що я тобі зараз скажу! Яким би орел не був голодним, він неодмінно повинен поділитися частиною своєї здобичі з птахами, що живуть по сусідству. На такій висоті вони не в силах знайти собі прожи­ток, і їм слід допомагати.

     Усяк, хто бажає мати вірних друзів, повинен бути добрим і терпимим, проявляти увагу до чужих потреб. Шана і повага добуваються не силою, а великодуш­ністю і готовністю поділитися з нужденним останнім шматком.