Що на Чорному морі, 

На камені біленькому, 

Там стояла темниця кам'яная. 

Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків, 

Бідних невольників. 

То вони тридцять літ у неволі пробувають, 

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають. 

То до їх дівка-бранка, 

Маруся, попівна Богуславка, 

Приходжає, 

Словами промовляє: 

«Гей, козаки, 

Ви, біднії невольники! 

Угадайте, що в нашій землі християнській за день 

тепера?» 

Що тоді бідні невольники зачували, 

Дівку-бранку, 

Марусю, попівну Богуславку, 

По річах познавали, 

Словами промовляли: 

«Гей, дівко-бранко, 

Марусю, попівно Богуславко! 

Почім ми можем знати, 

Що в нашій землі християнській за день тепера?

Що тридцять літ у неволі пробуваєм, 

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм, 

То ми не можемо знати, 

Що в нашій землі християнській за день тепера». 

Тоді дівка-бранка, 

Маруся, попівна Богуславка, 

Теє зачуває, 

До козаків словами промовляє: 

«Ой, козаки, 

Ви, біднії невольники! 

Що сьогодні у нашій землі християнській великодная субота, 

А завтра святий празник, роковий день великдень». 

То тоді ті козаки теє зачували, 

Білим лицем до сирої землі припадали, 

Дівку бранку, 

Марусю, попівну Богуславку, 

Кляли-проклинали: 

«Та бодай ти, дівко-бранко, 

Марусю, попівно Богуславко, 

Щастя й долі собі не мала, Я 

Як ти нам святий празник, роковий день великдень 

сказала!» 

То тоді дівка-бранка, 

Маруся, попівна Богуславка, 

Теє зачувала. 

Словами промовляла: 

«0й, козаки, 

Ви, біднії невольникиі 

Та не лайте мене, не проклинайте, 

Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати, 

То буде мені, дівці-бранці, 

Марусі, попівні Богуславці, 

На руки ключі віддавати; 

То буду я до темниці приходжати, 

Темницю відмикати, 

Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати». 

То на святий празник, роковий день великдень, 

Став пан турецький до мечеті від'їжджати, 

Став дівці-бранці, 

Марусі, попівні Богуславці, 

На руки ключі віддавати. 

Тоді дівка-бранка, 

Маруся, попівна Богуславка, 

Добре дбає,— 

До темниці приходжає, 

Темницю відмикає, 

Всіх козаків, 

Бідних невольників, 

На волю випускає 

І словами промовляє: 

«Ой, козаки, 

Ви, біднії невольники! 

Кажу я вам, добре дбайте, 

В городи християнські утікайте, 

Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава 

не минайте, 

Моєму батьку й матері знати давайте: 

Та нехай мій батько добре дбає, 

Грунтів, великих маєтків нехай не збуває, 

Великих скарбів не збирає, 

Та нехай мене, дівки-бранки, 

Марусі, попівни Богуславки, 

3 неволі не викупає, 

Бо вже я потурчилась, побусурменилась 

Для роскоші турецької, 

Для лакомства нещасного!» 

Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників 

3 тяжкої неволі, 

3 віри бусурменської, 

На ясні зорі, 

На тихі води, 

У край веселий, 

У мир хрещений! 

Вислухай, боже, у просьбах щирих, 

У нещасних молитвах 

Нас, бідних невольників!