Брати Грімм «ПАНІ МЕТЕЛИЦЯ» «БРЕМЕНСЬКІ МУЗИКАНТИ»

      «ПАНІ МЕТЕЛИЦЯ»

      Жила на світі одна вдова, і мала вона дві доньки. Одна з них, падчірка, була гарна й роботяща, а друга, рідна, гидка й лінива. Та вдова любила куди більше рідну доньку, хоч та була гидка й лінива. Падчірка мусила виконувати всю хатню роботу, була попелюшкою в домі. Бідна дівчина щодня сиділа на шляху біля криниці й пряла доти, поки їй нитка прорізала пальці до крові.

     Одного разу вона так порізала ниткою пальці, що кров'ю залило увесь починок. Вона схилилася над криницею, щоб вимити починок, а він вислизнув із рук і впав у криницю.

     Гірко заплакала дівчина й побігла до мачухи та розказала про таке нещастя. А мачуха почала її лаяти на всі заставки і нарешті сказала: 

- Уміла вкинути починок, то зараз же лізь і дістань його.

     Пішла бідна дівчина до криниці, не знаючи, що й робити. І з великого жалю й страху стрибнула в криницю і знепритомніла.

     А коли опритомніла, то побачила, що лежить на чудовій луці. Ясно світило сонце, і тисячі розмаїтих квітів цвіли навколо неї.

     Вона пішла цією лукою і набрела на піч, у якій було повно хліба. Хліб почав гукати до неї:

- Ох, витягни мене, витягни, бо згорю, я вже давно спікся!

     Дівчина підійшла до печі і лопатою повитягала весь хліб. А потім пішла собі далі.

     Ось приходить вона до яблуні, а на ній аж рясніє від яблук. Яблуня просить її:

- Ох, обтруси мене! Яблука мої давно вже достигли.

     Дівчина струснула яблуню, і яблука градом посипались на землю. Вона трусила доти, поки жодного яблука не лишилося на яблуні. Тоді згорнула яблука на купу і пішла далі.

     Нарешті дійшла до невеличкої хатини, з якої у віконце визирала стара баба. В неї стирчали такі великі зуби, що дівчинка хотіла тікати. Але стара гукнула їй услід:

- А чого ти боїшся, люба дитино? Залишайся в мене, і якщо добре впораєшся з хатньою роботою, то й тобі добре буде. Найкраще дбай про постіль, стели якнайстаранніше та добре вибивай подушки, щоб пір'я летіло, - тоді на світі йтиме сніг, бо я ж пані Метелиця.

     Як почула дівчина такі ласкаві слова, їй відлягло від серця, вона залишилась у бабусі й негайно стала до роботи. Дівчина у всьому догоджала старій, збивала їй подушки так сильно, що аж пір'я летіло, наче сніжинки, і тому жилося їй у старої дуже добре. Вона ніколи не чула від неї лихого слова і щодня їла смажене й пряжене.

     Пробула дівчина певний час у старої та й засумувала, а чого їй бракує, то спочатку й сама не знала. Нарешті здогадалась, що нудьгує за домівкою, і хоча тут було їй у тисячу разів краще, проте її тягло вернутися до рідної хати.

     Нарешті вона сказала до старої:

- Взяла мене туга за рідним краєм, і хоч мені у вас дуже добре, проте довше я тут зоставатися не можу, мені треба вернутися до своїх.

     Пані Метелиця сказала:

- Мені подобається, що тебе тягне додому. І за те, що ти вірно мені служила, я сама тебе виведу нагору.

     Вона взяла її за руку і провела до великої брами. Брама відчинилась, і тільки-но дівчина ступила на поріг, линув золотий дощ, і все золото приставало до неї, аж нарешті вся вона вкрилася золотом.

- Це тобі за те, що ти у всьому старанна була, - сказала стара і віддала їй також і починок, що впав у колодязь.

     Тоді брама замкнулась, і дівчина опинилася вгорі, на землі, біля своєї хати.

     А щойно вона ввійшла в двір, півень злетів на цямрину і заспівав:

     Кукуріку, кукуріку! -

     Наша дівчина іде, -

     на ній золота без ліку.

     Ввійшла дівчина до хати, а мачуха й сестра, побачивши на ній золото, зраділи, не знають, де й посадити. 

     Дівчина розповіла про все, що з нею трапилось, і коли мачуха почула, як падчірка дослужилася до такого великого багатства; то аж загорілася бажанням добути таке щастя й своїй рідній, гидкій та ледачій доньці.

     Отож пішла ледарка до криниці, сіла та й пряде, а щоб починок був у крові, вколола собі пальця, всунувши руку в густий терен. А потім кинула починок у колодязь і стрибнула сама туди.

     Вона опинилась, як і сестра, на чудовій луці й пішла тією самою стежкою. Дійшовши до печі й почувши, як хліб кричить: «Ох, витягни мене, витягни, бо згорю, я вже давно спікся!» - вона відповіла: «Тільки мені й охоти бруднитися біля тебе!» - і пішла далі.

     Незабаром дійшла вона до яблуні й, почувши, як та кричить: «Ох, обтруси мене, обтруси, мої яблука давно вже достигли!» - вона відповіла: «От не мала роботи! Ще якесь яблуко на голову мені впаде!» - і пішла далі.

     Прийшовши до хатини пані Метелиці, вона не злякалася її зубів, бо вже чула про них, і відразу найнялася до неї.

     Першого дня вона дуже старалася, слухалась пані Метелицю, коли та їй загадувала роботу, бо в неї тільки й думки було, що про золото, яке стара їй подарує, але другого дня почала лінуватися, третього ще більше - навіть уставати вранці не захотіла. Вона й постелі пані Метелиці не постелила як слід, і подушок не позбивала, щоб аж пір'я летіло.

     Це скоро набридло старій, і вона сказала дівчині, що її служба скінчилася. Ледащиця дуже зраділа, гадаючи, що тепер на неї лине золотий дощ. 

     А пані Метелиця привела її до брами, і щойно дівчина ступила на поріг, як на неї перекинувся великий казан смоли.

- Оце тобі твій заробіток, - сказала пані Метелиця і замкнула ворота.

     І прийшла ледащиця додому, вся вкрита смолою, а півень, побачивши її, злетів на цямрину і загорлав:

     Кукуріку, кукуріку! -

     Наша ледащиця йде, -

     що брудна буде довіку!

     І справді, смола так пристала до ледащиці, що не відмилася, скільки вона жила на світі.

  

     «БРЕМЕНСЬКІ МУЗИКАНТИ»

     Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старість сили покинули осла, і він став нездатний до роботи. Тоді господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати. Зрозумів осел, що лихим вітром віє, втік від господаря та й подався до Бремена. Там думав він стати вуличним музикою. От пройшов він трохи і бачить - лежить при дорозі пес-гончак, висолопив язика і насилу дихає, наче після важкої гонитви.

- Агов, Хапку, чого ти так важко сопеш? - запитав осел.

- Ох, - відповів пес, - старий я став, що не день, то більш занепадаю на силі, на полювання ходити вже не можу, от мій хазяїн і надумав мене вбити. А я втік од нього. Але як же мені тепер на хліб собі заробити?

- Знаєш що, - сказав осел,- я йду ось до Бремена, хочу там стати музикою. Гайда зі мною, то й ти влаштуєшся музикантом. Я гратиму на лютні, а ти битимеш у барабан.

     Пес радісно погодився, і вони пішли далі разом. Недовго вони йшли, коли дивляться - сидить при дорозі кіт, і такий сумний, наче три дні не їв нічого. 

- Ось і кіт-воркіт! - гукнув осел. - Гей, старий воркоте, чого скривився, наче середа на п'ятницю?

- А чого ж мені веселому бути? - відповів кіт. - Постарів я, зуби затупились, уже радніший би на лежанці погрітися, ніж ганятися за мишами, - от хазяйка, бач, і надумала мене втопити. Я ледве втік од неї. І що тепер мені робити? От коли б хто дав добру пораду.

- Гайда з нами в Бремен, ти ж мастак давати нічні концерти, от і станеш вуличним музикантом.

     Котові це сподобалося, і вони пішли далі втрьох. Ось ідуть троє втікачів повз одну оселю, а там на воротях сидить півень і кукурікає, аж луна розлягається.

- Чого розкукурікався, наче тебе ріжуть? -запитав осел. - Що там таке сталося в тебе?

- Та це я кукурікаю на гарну годину, - відказав півень, - бо завтра неділя, завітають гості, і наша господиня звеліла куховарці відрубати мені ввечері голову, а завтра зварити суп, гостей частувати. От я і горлаю, поки ще можу.

- Слухай, гребенястий, - мовив осел, - ходімо з нами в Бремен. Все-таки краще, ніж отут прийняти смерть. Голос у тебе гарний, а як підеш із нами, то ми разом утнемо такої музики, що буде любо слухати.

     Півневі сподобалася рада, і вони вже учотирьох рушили далі.

     Але Бремен був далеко, за один день не дійти. Надвечір вони добулися до великого лісу і вирішили там переночувати. Осел і пес лягли під великим деревом, кіт заліз на гілля, а півень вилетів на самий вершечок, бо там почував себе найбезпечніше. 

     Але перш ніж заснути, він пильно озирнувся на всі чотири боки, і йому видалося, ніби вдалині блимає світельце. Він гукнув до своїх товаришів, мовляв, десь тут недалеко є оселя, коли видно світло.

- То чого ж ми тут сидимо? - сказав осел. - Ходімо туди, бо притулок під деревом зовсім нікудишній.

     Пес додав, що на вечерю не завадило б кілька маслаків та трохи м'яса на них, і друзі вирушили в дорогу, туди, де блимало світло. Що ближче вони підходили, то все яснішало, більшало те світло, аж нарешті опинилися біля розбійницького дому - це тут так яскраво світилося.

     Осел, як найбільший серед них, підійшов до вікна і заглянув у дім.

- Ну, сірий, що ж там видно? - запитав півень.

- Ого, що я бачу! - відповів осел. - Стіл накритий білою скатертиною, на столі предобрі наїдки й напої, а навколо сидять розбійники і п'ють-їдять собі.

- От би й нам так! - сказав півень.

- Добре було б, що й казати! - погодився осел.

     І почали вони радитись, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали, думали і нарешті придумали: осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт - на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гукнуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забряжчали.

     Від цього ґвалту перелякані розбійники посхоплювалися з-за столу, бо думали, що то якась мара, і, до краю перелякані, дременули в ліс. 

     А наше товариство посідало собі за стіл і почало напихатися так, ніби хотіло наїстись на цілий місяць.

     Коли ті четверо музикантів наїлись, то погасили світло і полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес - за дверима, кіт - на припічку біля теплого попелу, а півень - на сідалі. А що в дорозі всі добре натомилися, то скоро міцно поснули.

     Десь після півночі розбійники побачили здалеку, що світло в домі погасло і все начебто затихло, то отаман і каже:

- Та чого ми полякалися?

     І послав одного глянути, що там у домі робиться.

     Той пішов і роздивився, що біля хати все тихо, зайшов на кухню засвітити світло, побачив, як у темряві світяться котові очі, і подумав, що то дві жарини. Тоді взяв сірника і хотів запалити та й тицьнув коту в око. Але кіт таких жартів не любив. Він стрибнув розбійнику просто в обличчя, засичав, почав дряпатись. Розбійник страшенно злякався, кинувся навтікача, а за дверима пес схопився й угородив йому зуби в ногу. Розбійник - надвір, а тут осел як хвицне його. А від галасу прокинувся й півень на сідалі та як крикне: «Кукуріку! »

     Тікає розбійник щодуху, прибігає до отамана та й каже:

- Ох, пане отамане, там таке робиться! В хаті сидить страшнюча відьма! Як засичала на мене, як учепилась довгими пазурами - всю пику подряпала, а в дверях чоловік з ножем як штрикне мене в ногу! А надворі якесь чорне чудовисько як уперіщить мене довбнею! А вгорі сидить, мабуть, суддя, бо кричить: «Розбишаку сюди!» То я ледве вирвався.

     Відтоді розбійники боялися і близько підійти до свого дому.

     А наші четверо музикантів так уподобали те місце, що не захотіли більше нікуди йти.

 




Переглядів: 1121
8.07.2016 -

Категорія: ЧИТАТИ (Зарубіжна література) » 5 клас (зар.літ)

Коментарії до Брати Грімм «ПАНІ МЕТЕЛИЦЯ» «БРЕМЕНСЬКІ МУЗИКАНТИ»:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера