ЗИМОВИЙ ЛІС (Іван Нечуй-Левицький)

   Ліс стояв, неначе молода під вінцем, у дорогому бі­лому уборі, якого не вигадає ні одна людська думка.

    І все те диво світилось наскрізь, блищало, сипало іскрами, діамантами, переливалось то різким, то мато­вим світом. Ні одна картина природи влітку не може прирівнятись до тієї пишної фантастичної картини мертвої зими: то був тихий, мрійний, фантастичний сон заснулої землі.

    Дорога спускалась у глибокий вузький яр, знов під­німалась на горба, то знов западала в долини.

   Серед лісу замаячила корчма, прикрита білим тов­стим шаром м'якого снігу, зачорнів вивід на покрів­лі, зачорніли вікна, неначе темні плями. Коло корч­ми була прогалина: на тому місці неначе хто розкинув пишний фантастичний квітник: кружало густого тер­ну було ніби виткане з павутиння та срібних ниток; розкидані кущики собачої бузини, папороті та бур'яну стали схожі на невидані квітки, викувані зі срібла; висока одним одна береза спустила до самого долу роз­кішні тонкі гілки, неначе розчесані довгі коси, приси­пані срібним пилом.

ЯЛИНКИ

Ці дерева ростуть і в лісах, і в містах. Вони високі та пишні. А їхні віття завжди зелені. Навіть коли інші дерева скидають листочки, вони залишаються у святкових платтячках. А які ж вони гарні, коли вбираються у снігові шубки! Без запашних гілочок цього дерева не проходять новорічні свята. Ми залюбки прикрашаємо гілля блискучими іграшками, штучними сніжинками.