Якось Олексій та Антон відправилися на прогулянку містом. Із собою вони запросили дівчинку Тетянку. Обидва хлопчики хотіли Тетянці сподобатися.

    Олексій вирішив показати, який у нього гострий розум.

— Ха-ха-ха! Дивіться, які у цієї тітоньки гострі нігті!

    Вона ними, мабуть, замість виделки користується!

— Ха-ха-ха! Дивіться, який товстий дядько! Він, мабуть, автобус проковтнув!

— Ха-ха-ха! Рудий! Рудий іде! Вогонь на потилиці, у ластовинні вилиці¹ — пташка невеличка капнула на личко!

— А який дідусь кумедний шкандибає! Із паличкою! Ха-ха-ха!

    Тут уже Тетянка не витримала.

— Як тобі не соромно! Над дідусем сміятися! Тобі, може, теж доведеться з паличкою ходити!

— А що? Я ж просто люблю спостерігати, та у мене гострий розум!

— Це ти любиш спостерігати? Он старенька з важкою торбою сідає в тролейбус — Антон побіг їй допомагати. А ти і не помітив! Жінка не могла коляску з дитиною перевезти через високий бордюр — знову Антон допоміг. А ти відвернувся та пішов своїм шляхом. І добре, що ти цього не помітив, інакше почав би сміятися. Антон помічає, кому допомогти, а ти, Олексію, — з кого б посміятися. Недобре це, неввічливо. Не хочу я з тобою гуляти!

    Антон збентежився та почервонів, а Олексій замислився.

_{1. Вилиця — опукла кістка черепа, що міститься між оком і верхньою щелепою.}