В одному веселому, радісному гаю жили дятли. Кожен дятел з дятлихою мали гніздо.    Улітку вони виводили ма­леньких пташенят.

    Як тільки малята повилітають із гнізда, батько й мати вчать їх знаходити жучків під корою дерев.

    Жив у гаю Безтурботний Дятел. Не було в нього ані дятлихи, ані гнізда.

    Улітку він літає собі, пісні співає, жучків шукає.

    На зиму перелетів Дятел в інший гай. Усі дятли здиву­вались, питають:

— Звідки ти прилетів, Дятле? Де твій гай? Де твоя дятлиха, де твої дятленята?

    Безтурботний Дятел у відповідь застукав дзьобом по дубу й заспівав:

Я співун, я літун,

безтурботний говорун.

Де хочу, буваю,

куди хочу, літаю.

Немає у мене дятлихи,

немає малих дятленят.

Краще жити без клопоту.

Ось так. Ось.

    Дятлам стало зрозуміло. Вони сказали:

— Якщо у тебе немає ні дятлихи, ні дятленят, то в тебе немає і свого гаю. Ти безрідний.

    Відтоді Безтурботного Дятла так і прозивають: Безрід­ний.