ВОВЧИК І СОНЕЧКА (Аннна Рибалка) літературна казка
Маленький сірий Вовчик жив у величезному лісі. Неподалік була простора галявина, на якій він полюбляв бавитися із друзями.
На галявині росла сила-силенна яскравих жовтих квітів, схожих на маленькі сяючі сонечка. Над ними кружляли барвисті метелики й заклопотано гули бджоли.
Одного разу Вовчик побачив, що сонечка зникли. Не залишилося жодного. Натомість із трави визирали білі круглі квіти.
— Як же вони встигли вирости за ніч?! — здивувався Вовчик.
Він торкнувся квітки лапою, потім понюхав її. Враз у сіроманця засвербіло в носі, й він голосно чхнув. Що тут скоїлось! Із білої квітки вмить спурхнула хмара пушинок, які весело закружляли в повітрі.
Оце так розвага! Вовчик зрадів. Він бігав між квіток і голосно дмухав на них:
— Ф-ф-фу-у-у-у! Ф-ф-фу-у-у-у!
У повітря злітали пушинки, і їх підхоплював вітер. Так малий і гасав увесь день, доки мама не гукнула його вечеряти.
— Де ти бавився сьогодні? — запитала вона. Вовчик розповів, що з їхньої галявини зникли квіти-сонечка. Натомість виросли нові, білі квіти. Вони такі потішні: варто подмухати — зразу й розлітаються.
— Це ті самі квіти, кульбабки, — пояснила мама. — Спершу вони жовті, а потім білі. А на отих пушинках, що розлітаються в повітрі, є насінини. Де вони упадуть на землю, там наступного року виростуть нові кульбабки.
Після смачної вечері Вовчик умився, вклався в ліжечко й умить заснув. Тієї ночі йому наснилося, ніби він бігає галявиною, ловлячи білий пух на льоту. Це був чудовий сон!
Категорія: казка літературна