Закінчилася зима. Про­кинувся муравлик від дов­гого сну. Поворушив мляво рудими вусиками, випро­став лапки — час за роботу братися. Побіг на розвідку.

     Як гарно навколо! Сніг недавно зійшов, приємно па­рує вогка земля. Заспівали пісень дзвінкоголосі пташки. То там, то тут зеленіє перша травиця. А ось вилізла з моху волохата квітка сон.

— Ой, як ти мене налякала! — зупинився на хвильку перед нею муравлик. — Думав, потвора яка. Зараз і кі­нець мені буде. — Поворушив невдоволено вусиками і по­повз собі далі. Коли це згори щось йому ляп! Краплина. Та яка ж велика! Мало не прибила бідолаху.

    Обтрусився муравлик і щодуху додому. Прибіг у мурашник, репетує:

— Закривайте мерщій входи: дощ починається!

    І такий галас учинив — уся мурашва позбігалась. За­метушилась. Нумо входи-виходи закривати, щоб вода у мурашник не просякла.

    Коли хтось каже:

— Братця! А наш муравлик від дощу солодкий. Ось по­куштуйте його.

    Кинулась мурашва до нього, обнюхують, смакують — справді солодкий!

— Де ж ти солодкий дощ бачив? — питають. — На небі ні хмаринки не було.

— Не знаю, — ніяковіє муравлик. — Я під березою біг. А мене щось мокре зверху лясь!

— Так то ж не дощ, а берізчині сльози. Сік капає. Ану, веди нас туди. І побігли за муравликом по березовий сік. Стоїть береза в лісі. Кап-кап-кап, — на сухе листя ски­дає великі краплини соку. Кажуть: то береза плаче. Чого? Від тепла, від сонця, від радості, що знову весна прийшла. Тому і сльози солодкі.