— Мамо! Дивись, що у мене! — весело гукав Яшко.

    У руках він тримав клітку, де стрибала маленька пташка, Крильця у неї зелено-сірі, грудка жовта, а шапочка оксамитова.

— Це синичка, — сказала мама. — Де ти її взяв?

— Миколка дав.

— Пустив би ти її на волю, синку.

— Я їй цукерку дам.

— Не їсть вона цукерок, їй би комах ловити.

   Яшко не послухав мами. Синичка залишилась у клітці.

   Одного ранку прокинувся Яшко й аж очі примружив У розчинене вікно ясно світило сонце, весело щебетали пташки.

Хлопчик обійшов квартиру — вдома не було нікого. Татко на ро­боті. А де ж мама? Сіпнув Яшко двері — замкнуті.

«Мабуть, пішла до магазину».

    На столі стояла чашка з молоком. На блюдечку — варення, булка. Та Яшкові їсти не хотілося. Йо­му б побігти на вулицю, до товаришів, у м’яча по­гратися.  Так двері замкнуто.

   Понудився, понудився Яшко, підійшов до клітки. За­бившись у куточок, зажурено сиділа синичка. Вона нічо­го не їла, не пила.

  «Ци-ци-пінь! Ци-ци-пінь» — плакала пташка. «Може, і їй сумно, як мені?»

  Жаль стало Яшкові синички. Відчинив він дверцята клітки. — Лети!

     «Чіві-чік! Чіві-чік!» — враз спорхнула синичка у вікно.

     Облетівши коло, вона затріпотіла крильцями під Яшковим вікном і зникла в голубому небі.