СИНИЧКА (Микола Стеценко) оповідання
— Мамо! Дивись, що у мене! — весело гукав Яшко.
У руках він тримав клітку, де стрибала маленька пташка, Крильця у неї зелено-сірі, грудка жовта, а шапочка оксамитова.
— Це синичка, — сказала мама. — Де ти її взяв?
— Миколка дав.
— Пустив би ти її на волю, синку.
— Я їй цукерку дам.
— Не їсть вона цукерок, їй би комах ловити.
Яшко не послухав мами. Синичка залишилась у клітці.
Одного ранку прокинувся Яшко й аж очі примружив У розчинене вікно ясно світило сонце, весело щебетали пташки.
Хлопчик обійшов квартиру — вдома не було нікого. Татко на роботі. А де ж мама? Сіпнув Яшко двері — замкнуті.
«Мабуть, пішла до магазину».
На столі стояла чашка з молоком. На блюдечку — варення, булка. Та Яшкові їсти не хотілося. Йому б побігти на вулицю, до товаришів, у м’яча погратися. Так двері замкнуто.
Понудився, понудився Яшко, підійшов до клітки. Забившись у куточок, зажурено сиділа синичка. Вона нічого не їла, не пила.
«Ци-ци-пінь! Ци-ци-пінь» — плакала пташка. «Може, і їй сумно, як мені?»
Жаль стало Яшкові синички. Відчинив він дверцята клітки. — Лети!
«Чіві-чік! Чіві-чік!» — враз спорхнула синичка у вікно.
Облетівши коло, вона затріпотіла крильцями під Яшковим вікном і зникла в голубому небі.
Категорія: казка літературна