Усі хлопці заздрили Василеві. Ще б пак не заздрити! Синичка, яку він вирвав з кігтів шуліки, зовсім звикла до хати. Василь ви­рубав для неї велику гілку і причепив до стіни. Там синиця і лази­ла, мов акробат.

     Годував її Василь. Насипле насіння конопляного, синичка і клює його. Усіх комах синиця в хаті виловила. Лазить вона всюди, в кожну щілину зазирає. Помітить таргана, то вже не втече! Націлиться своїм довгим, чорним, тонким дзьобом — і немає таргана.  Проковтнула його синиця.

      Тепло в хаті. А надворі завірюха гуде, снігу намело так багато, що й тинів не видно. Усе позамітало. Цілий ранок Василь з батьком сніг одкидали, стежки прочищали.

     Прийшов до Василя його товариш Миколка. Дивилися хлопці, як синичка весело стрибає. А Миколка й каже:

— Добре цій пташці. Вона в теплій хаті сидить, і їжа в неї є. А тим пташкам, що в лісі, тяжко. Бур'яни снігом замело. Голо­дують пташки. Багато їх до села поналітало, в комори і в хати просто лізуть.

    Тоді Василь аж з місця схопився:

— А що, коли для пташок їдальню зробимо?

— Яку їдальню? — не розуміючи спитав Миколка.

    Пояснив йому Василь:

— Приладнаємо таку дошку невелику і повісимо на дерево. Щодня будемо туди насипати насіння, крихт, листя з капусти. Нехай пташки їдять собі.

    Прийшли хлопці до мене радитись.

    Розповів я хлопцям, як зробити їдальню й урятувати пташок від голодної смерті. А діти вже й самі знають, що, коли більше пташок у нас буде, — менше шкідників на полі і в саду. Пташки знищують комах-шкідників.

     Хлопці завзято взялися до справи. Знайшли дошку й прибили низенькі борти, щоб вітер насіння не здував. Прив'язали по кутках чотири мотузки, на яких висітиме дошка. От і готова їдальня.

— У нас буде найкраща їдальня. Пташки гуртом їстимуть, дружно, — сказав Миколка.

    Хлопці написали на бортах своєї дошки: «їдальня для птахів».

     Це на одному боці. А на другому такий напис: «Хижакам і шкідникам тут їсти заборонено».

     Набрали хлопці в кишеню різного насіння, крихт, обрізків з ка­пусти і пішли на лижах у ліс. Василь виліз на невисоку осику й приладнав там дошку. Насипав поживи для пташок. Потім побігли Василь з Миколкою покататися на лижах, доки пташки злетяться.

      Хороше на лижах у лісі взимку! На прогалині, біля яру, гора довга. Летить Василь, а за ним Миколка. Швидко лижі несуть, аж сльози на очах од вітру. Та ось Василь на горбочку не встиг під­стрибнути і перекинувся в сніг. І не видно хлопця, так снігом засипало. А Миколка полетів далі, сміючись.

    Покаталися хлопці і, додому повертаючись, зайшли до своєї їдальні. А там уже йде справжній бенкет. Налетіли щиглики галас­ливі, чижі, засмучені чечітки-сирітки, снігур поважно сів на борт, вівсянка полохливо озирається, навіть горобчик, сіренький стрибу­нець, хитро клює насіннячко. Шум, галас! А синичка собі підле­тить обережно до дошки, схопить конопляне насіннячко, потім сяде на гілку, розлущить його, проковтне зернятко і назад.

     Приємно хлопцям, що вони стільки пташок нагодували.

     Так усю зиму Василь з Миколкою годували птаство. Усі пташ­ки в лісі знали цю їдальню і щодня зліталися попоїсти.

     А про двох хлопців — про Василя з Миколкою — пташки співали веселих пісень.