Теплого літнього дня ми пішли в ліс. Дорогою втомилися. Сіли під деревами відпочити. Сидимо біля куща. Враз Оля тихенько прошепо­тіла:

— Дивіться, у глибині куща — гніздо!

    Ми побачили поруч, зовсім близько, маленьке гніздеч­ко. І пташечка сидить у гнізді: маленька, сіренька пта­шечка. Дивиться на нас червоними оченятами, ніби про­сить: «Ой, відійдіть від мене, не наближайтесь до мого гніздечка».

    Ми не могли відвести погляду від маленької пташки. А потім тихенько встали, відійшли від куща. Пішли і сі­ли далеко від гнізда. У нас стало легше на душі: ми не злякали пташечку. Вона сидить у гнізді і дякує нам.