Настала субота. Ніколас радісно ніжився під ковдрами, уявляючи собі новий день.  Сьогодні вранці мало бути перше в цьому сезоні хокейне тренування.

     Оп-ля! Раптом Ніколас щось пригадав. Він має знайти форму та обладунки! Блискавкою зіскочив із ліжка, та зашпортався у власних речах і долілиць упав на підлогу.

Так, де ж його хокейний светр? Ніколас почав шукати. Сорочки, шкарпетки, піжами — оце й усе, що знайшов. Еге! От і його наплічники.

     Потім він почав шукати шолом. Знайшлася тепла в'я­зана шапка, бейсболка, чародійський капелюх. Еге! А от і наколінні щитки! А светр — як крізь землю провалився. І шолом — так само. І де ж ті ковзани? Ось Ніколас знай­шов гумові чоботи, лижні черевики, шльопанці. Еге! Це ж хокейні шорти! Він обнишпорив усю спальню, та решту свого екіпірування так і не знайшов. А потім Ніколас по­чав пробиватися через завали власних речей та іграшок.

    Мама й тато сиділи на кухні.

— Ти ще тільки вдягаєшся! — скрикнув тато. — Година залишилася до тренування!

— Так, але я не можу знайти светра, шолома та ковзанів.

— Мені здається, що я бачила твої ковзани в гаражі, — озвалася мама. — Хто має знати, де лежать твої речі?

    Ніколас вихором метнувся в гараж. Він переглянув шафи та полиці, перерив усі коробки. І нарешті знайшов ковзани.

    Хлопець миттю повернувся на кухню й похапцем з'їв свою кашу. Ще залишалося знайти хокейний светр і шо­лом. І ключку!

— Мені здається, що я бачив твій шолом у підвалі, — промовив тато — Хто має знати, де лежать твої речі?

     І Ніколас метнувся в підвал. Він заліз там під кожен верстат, зазирнув за кожну валізу, обнишпорив усі ко­робки з іграшками… І шолом нарешті знайшовся! Бігцем повернувшись на кухню, хлопець жадібно проковтнув тост із арахісовим маслом. Ще залишалося знайти ключку й светр.

— Мені здається, що я бачила твою ключку під ґан­ком, — озвалася сестра. — Ніколасе, хто має знати, де лежать твої речі?

    Час підтискав. Ніколас вибіг надвір і став шукати під ґанком. Там були відра, лопатки, дитячі самоскиди, та от, нарешті, знайшлася його хокейна ключка!

    Він знову кинувся на кухню й на ходу змолотив чор­ничний кекс. Тепер залишалося знайти хокейний светр.

    Ніколас жваво взявся до роботи, складаючи речі в шухляди й талуючи їх у шафу. І тоді в одному закапел­ку, аж на самому дні шафи, він відшукав свої хокейні гетри. І головне — чемпіонський светр! Ніколас стрімко надягнув їх на себе й подивився в дзеркало.

— Я готовий! — гукнув він.

    Тато з мамою швидко зайшли до кімнати.

— Вітаю! — вигукнула мама

— Ти маєш вигляд справжнього профі, — зауважив тато.

    Ніколас зиркнув на годинник. — Уже час їхати! Тренування розпочинається через 15 хвилин! — Зачекай хвильку, — попросила мама. — Не можу згадати, де я поклала

ключі від машини...