Оленка і Наталка — подруги ще з дитячого садочка. А нині навчаються в одному класі і сидять за однією партою.

     Цього дня Наталка прийшла до школи у піднесеному настрої. Її очі сяяли від радості. Насилу дочекалася Оленки, щоб похвалитися новою ручкою. Вона була дуже гарна. Писала кількома кольорами і залишала на папері яскраві блискітки. Олена мовчки слухала захопливу розповідь подружки, не відводячи очей від ручки. А тоді стиха промовила: «От би мені таку!». Але Наталка ніби не почула її. Поклала ручку в пенал. Вибігла з класу. І тут Оленка блискавично вихопила ручку з пенала і сховала її в кишеню.

    Коли почався урок, Наталка потягнулася по ручку. Але на місці її не було. Дівчинка підняла тривогу. Зазирнула під парту, перевернула і навіть потрусила пенал. Оленка мовчки спостерігала за пошуками.

— Ти не бачила моєї нової ручки? — Зі сльозами на очах звернулася до подружки Наталка.

— Ні. — Відповіла Оленка і відвернулася.

    Аж раптом відчула, як у неї спалахнули вуха. Саме в цей момент ручка підступно випала з її кишені на підлогу. «Що ж тепер буде?» — в розпачі подумала Оленка. «Навіщо я це зробила?». Тим часом Наталка підняла ручку, мовчки осудливо глянула на сусідку і почала швиденько писати.

    Оленка згоряла від сорому. А в голові крутилося: «Що ж сказати Наталі? Як вибачитися? Невже це кінець нашій дружбі?».