Грудень здавався подібним до осені: сірі хмари ко­тилися небом, вигойдуючи на своїх широких крилах краплі дощу. Жодної сніжинки досі не впало на землю. «Невже Новий рік зустрічатимемо без снігу?» — думала Наталка.

    Вона весь час запитувала рідних: — Звідки приходить сніг? Як зробити так, щоб сніг ви­

пав на землю? Що це за зима, та й без снігу?

— Сніг, Наталю, з'являється з пухнастих білосніжних хмар, подібних до перинки, — говорила всміхаючись ба­буся. — Поважна Віхола вибиває подушки й перини, а з них сиплеться на землю білий пух. Це і є сніг.

— Не слухай, дитино, ці казки, — невдоволено бурмо­тів дідусь-метеоролог¹. — Сніг утворюється за дуже низь­ких температур, не менше – 20 °С.

     У хмарах тоді з'являються криста­лики, які падають униз, до землі, де тепліше. Ці кристалики тро­хи розтають, а потім замерзають знову й випадають сніжинками. Отже, сніг — це тверді опади, що випадають з хмарин як сніжинки. Зрозуміло?

    Наталка не дуже розуміла ці хитромудрості. Вона не вірила, що таке диво, як сніжинки, так просто з'являється.

     «Ні, із снігом має бути пов'язана якась казкова істо­рія», — думала дівчинка, лягаючи спати.

     Вона лежала на м'якенькій подушці й згадувала про бабусю Віхолу, яка міцно тримає хмарки за ніжні кінчики, струшує на землю розкішні сніжинки, прямісінько на метеорологічну станцію, де збираються, зазвичай, метеоро­логи, ці люди-диваки, до яких належить і її дідусь.

     Якось Наталці пощастило побувати на станції, і хоча вона насправді всього цього не бачила, адже дівчинка була на станції влітку, однак, мабуть, саме так усе й від­бувається.

     Потім дівчинці приснилася дивовижна й чарівна казка: білі лебеді пливли небом, а з їхніх широких білосніжних крил на поля, сади, річки й озера спадав ніжний пух.

     «Так ось хто приносить на землю сніг!» — вигукнула крізь сон Наталка прокинулася. Дівчинка підвелася з ліжка й підійшла до вікна. За прозорим склом вона поба­чила перший лапатий сніг.

1. Метеоролог — людина, яка вивчає різні явища погоди та передбачає її.