Зустрів якось Зайчик на стежці Лисенятко та й каже:

— Давай дружити, а то самому су-у-мно.

    Йдуть вони лісом. Лисеня показує Зайчикові дудочку й хвалиться:

— Глянь, яка дудочка, це мені татко подарував!

    Дійшли до річки. Бачать, по воді корч¹ пливе, а на ньому сидить Білочка й плаче. Шкода стало Зайчикові маленьку Білочку.

— Лисенятко, — просить, — дай дудочку, я простягну її Білочці.

— Що ти! Що ти! — злякано вигукнуло Лисенятко. — Зрониш її у воду, а це ж татків подарунок!

     І тут Зайчик пригадав про подарунок свого татка. Він відстебнув червоний ремінець і кинув його Білочці.

— Спасибі тобі, Зайчику, — сказала вона. — Хочеш, будемо дружити?

Лисеня похнюпилось²:

— Я теж хочу з вами дружити!

    Але слів тих Зайчик з Білочкою вже не чули. Вони зникли у високій траві.

1. Корч – пень, викорчуваний з корінням.

2. Похнюпилась – опустила голову додолу від сорому.