Жили собі Лисиця і Заєць. У Лисиці була хатинка крижана, а в Зайчика — дерев'яна.

Прийшла весна-красна, і Лисиччина хатинка водою стекла. А Зайчикова стоїть, як і стояла.

    От Лисиця попросилася до Зайця переночувати та його з хатинки й вигнала. Іде Зайчик лісом і гірко плаче. Назустріч йому Собачка:

— Гав! Гав! Чого ти, Зайчику, плачеш?

— Лисиця з хати мене вигнала!

— Не плач, Зайчику, я тобі допоможу.

    Підійшла Собачка до хатки і голосно загавкала:

— Гав-гав-гав! Іди, руда, геть!

    А Лисиця їй із печі відповідає:

— Як вискочу, як вистрибну — боки тобі намну!

    Собачка злякалася й утекла.

    Знову заплакав Зайчик — іще дужче. Тут Ведмідь іде.

— Не плач, Зайчику, я тобі допоможу.

    Пішов Ведмідь Лисицю виганяти. Підійшов до хатинки та як зареве:

— Іди, руда, геть!

    А Лисиця:

— Як вискочу, як вистрибну — боки тобі намну!

    Злякався Ведмідь і втік у ліс.

    Сидить сіренький під кущем і знову плаче. Іде повз нього Півник — Золотий гребінець. На плечі косу несе.

— Ку-ку-рі-ку! Чого, Зайчику, плачеш?

— Попросилася Лисиця переночувати та й вигнала мене з власної хатинки.

— Ходімо, я тобі допоможу, — рішуче каже Півник.

— Ні, Півнику, не виженеш. Собачка гнала — не вигнала. Ведмідь спробував — марно. Де тобі! — плаче Зайчик.

   Підійшли вони до хатинки. Півник крилами змахнув:

— Ку-ку-рі-ку! На плечі косу несу!

    Йду до хати! Хочу Лисицю прогнати!

Руда почула і злякалася:

— Зачекай, узуваюся!

    Голосистий Півник знову:

— Ку-ку-рі-ку! Беру косу!

    А Лисиця йому:

— Зачекай, одягаюся!

    Півник утретє:

— Ку-ку-рі-ку! Уже йду до хати! Буду Лисицю виганяти!

    Перелякана руда хитрунка вибігла з хати і до лісу втекла.

    А Зайчик і Півник почали жити разом у затишній дерев'яній хатинці.